Добрий день, шановні читачі та друзі! Ви звикли, що на моїх сторінках завжди друкуються ваші листи, а сьогодні я хочу познайомити вас з людьми, які створюють мене – газету “Пологівські вісті”. І нехай вас це не дивує.

Скажу відверто, що весь редакційний колектив люблю і поважаю, а головне розумію, що без цих людей мене, можливо, й не було б. Адже у кожному реченні, слові – результат роботи всього колективу редакції. Створювати мене не таке легке завдання, як може здаватися комусь. З усією впевненістю заявляю, що тут важлива робота кожного працівника.

Почну з його мозкового центру – генератора ідей і редактора в одному обличчі Ірини Сергіївни Лісової. Це вродлива, молода, енергійна, завзята жінка, якій притаманні всі риси керівника, лідера. До речі, почуття гумору займає не останнє місце у довгому списку позитивних рис характеру мого редактора. Всі їх я не буду перелічувати, щоб вона, часом, не зашарілася. Скажу тільки, що все у неї під контролем. Не встигли творчі працівники зібратися на летючку й вирішити, які матеріали треба написати на наступний випуск газети, як Ірина Сергіївна вже запитує: “Ну що там з матеріалом? Коли здасте?” Ой, не заздрю я їй! Одна справа мене створювати, проявляти свої творчі та організаторські здібності, зовсім інша – займатися господарською роботою, бо стільки всього треба вирішити. Тут вам і ремонт, і опалення, і нова комп’ютерна техніка… І як вона все встигає?

Ну, з творчою роботою їй допомагає мудра і досвідчена у журналістських справах помічниця, а саме заступник редактора Надія Михайлівна Новікова. Під її пильним оком і створююсь я. Їй випадає честь найпершою оцінювати вибрики журналістського Пегаса. Вона ж перший критик, цензор і коректор. Буває, журналіст пише матеріал, швиденько здає його, може й не перевірити, як слід, на помилки, а Надія Михайлівна завжди підстрахує, виправить. А як же інакше? У неї досвіду багато. Та не зважаючи на це, частенько звертається за допомогою до журналістів: чи то заголовок інший підібрати, чи то слово. Взагалі в редакції дуже добре працює народна мудрість: одна голова добре, а дві, а то й три – ще краще. Ще одна з головних функцій Надії Михайлівни – постійно нагадувати журналістам, що “запаси” (тобто матеріали) закінчуються, а значить треба швидше “народжувати” їх.

Ну, а це вже справа акул пера. Найстарша – Лідія Іванівна Слабишева. Вона, мабуть, найулюбленіший автор слабкої половини читачів – жінок. Вона майстер зазирнути у найпотаємніші місця людської душі, достукатися до совісті читачів через листи. Більшість з них, які надходять до редакції, обробляє саме вона. Бувало, лежу в неї на робочому столі, дивлюся, вона читає новий лист, а тут раз – і сльозинка покотилася. Це вже точно хтось надіслав таку життєву історію, що вона розчулилася. Настільки Лідія Іванівна жаліслива, що іноді кабінет, де працює вона, перетворюється на сповідальну кімнату, де люди розповідають про свої радості і печалі. Деякі з почутих історій були у “Подрузі”. Та не дивлячись на це, у Слабишевої бійцівський характер і велике прагнення будь за що добитися справедливості. І треба відзначити, що не одній людині вона змогла допомогти відстояти правду завдяки силі друкованого слова, хоча самій через це не раз були непереливки.

Ще одна журналістка Наталія Володимирівна Осипенко, випускниця магістратури Запорізького національного університету. Приглянулася вона мені ще під час практики. І я дуже зраділа, коли вибір редактора припав саме на неї. З виду вона як та школярочка, тихенька, як усі відмінниці, але то лиш з виду. Насправді, у ній енергії, хоч відбавляй, а коли вже щось напише – зачитаєшся: все до ладу, все з розумом, наче вже ціле життя в неї позаду. Я помітила, що Наталка дуже любить квіти і вразлива до всього красивого, а ще вона любить в усьому ясність і порядок, ну, прямо, як у тому фільмі: «Кто ясно мыслит, тот ясно излагает». А головне – вона любить журналістику, людей, а значить – наша дружба триватиме довго. Весь час їй щось новеньке треба. Полюбляє фоторепортажі, працювати з сайтом, а ще з молодими авторами, юними журналістами.

Люблю я наймолодшеньку в колективі Оксану Анатоліївну Бойкову. Встигає скрізь побувати. Вона і менеджер з реклами, і журналіст, і фотокореспондент, як і інші журналісти, універсальна. У неї найскладніше завдання – забезпечити мене матеріально. А дама я досить вибаглива й вимоглива, апетит маю непоганий, тож, щоб мене тримати на плаву, треба чимало коштів. От і доводиться моїй Оксанці перед рекламодавцями грати роль Кота зі Шрека (сподіваюся, всі пам’ятають цього мультяшного героя). І ви знаєте? У неї це виходить. Реклами, дійсно, стало більше. Тьху-тьху, щоб не зурочити. А ще вона дуже талановита, пише такі матеріали, що мотивують змінювати своє життя, завжди знаходить цікаві теми. Моя Оксаночка авантюристка і богиня вмовлянь, а ще дуже весела й добра дівчина.

Є у мене ще одна Оксана Анатоліївна на прізвище Бевзюк. Класна, весела, з нею легко працювати. По секрету вона зізналася мені, що ще з дитинства уявляла себе журналістом, навіть робила свої газети та журнали, писала тексти, малювала ілюстрації до них. А згодом дитяча мрія втілилася в реальність. Щоправда, не відразу. Пару років працювала вона вчителькою української мови та літератури і навіть забула про давню мрію – стати журналістом. Але мрія не забула про неї! Написала кілька статей для газети, і так її понесло, що навіть не помітила, як із диктора радіо, де працювала, стала тим самим журналістом, про якого мріяла в дитинстві! Любить писати про творчих особистостей, про людські долі, цікаві події, завжди на боці добрих людей і на боці справедливості. А я її люблю за сильний характер і прагнення постійно розвиватися.

Ну, і нарешті дійшла черга до справжнього ювеліра редакційної сім’ї – людини, від якої повністю залежить моя зовнішність. Це – Марина Давидівна Черненко, вона займається версткою: підбирає шрифти, розміри фотографій, розташовує матеріали на моїх сторінках. Ох, не проста це робота! «Кручу, верчу, вставити хочу» – саме так виглядає її робота. Вона, як модельєр, перекроює сторінки один матеріал поставила, другий, все вирівняла, а третій не вміщається. І давай знову все переставляти. Прямо пасьянс якийсь! Вона – дівчина з характером. Може й журналістів пожурити за помилки. Уважна й відповідальна, завжди підстрахує. А ще ніхто так не подбає про інших, як вона, тому жартома і з любов’ю називають її мамочкою.

А вся фінансова звітність лежить на плечах бухгалтера Ніни Василівни Чухрай. Її весь колектив обожнює, а особливо в дні авансу і зарплати. Вона майстер розрядити якусь неприємну ситуацію жартом або цікавою історією. А ще Ніна Василівна просто незамінна у приготуванні смачнючої юшки на День журналіста. Більшість читачів добре знають саме її в обличчя, бо, щоб дати оголошення чи привітати когось зі святом або дати поминальні рядки, треба завітати в бухгалтерію. Тож, чи знають читачі журналістів, а бухгалтера – так точно.

 

Тож, як бачите, я в надійних руках. Для мене ж головне, що кожен по-своєму старається зробити мене кращою, цікавішою для вас, дорогі читачі. І я маю надію, що ви й надалі залишатиметеся зі мною.

Ваша газета “Пологівські вісті”.