27-го листопада Україна і світ вшанують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

Три голодомори довелося пережити українцям у ХХ столітті: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років.

Йому передували ряд факторів: колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія. Терор голодом, що тривав в Україні протягом 1932-1933 років, був спрямований на упокорення українського селянства та знищення особистих селянських господарств.

Нелюдські муки голодом довелося пережити пологівцям. На території Чубарівського району (на той час) за приблизними підрахунками від голоду померли більше 2 тисяч наших земляків.

Ось що згадують ті, кому вдалося пережити, але не забути страшне лихоліття голодомору 1932-1933 років.

Зі спогадів Плевако Ганни, 1915 року народження. Записано під час експедиції в село Тарасівка, 2008 рік.  Подано мовою оригіналу.

«…Я хорошо помню, що голодували і в 1922 році. Та тоді урожай був, но напала гусінь і саранча. Їх було так багато, шо не откривали ні вікна, ні двері в хати, бо залазили скрізь. Ось вони і знищили весь урожай…

…Вже у 1932-му урожай тоже був, але все позабирали активісти. Їли ми тоді лободу, щирицю, качани з кукурудзи. Ходили на колхозні поля собирать колоски, зерно. За це наказували. Їздили на конях з пльотками і били кого догонять та забирали зібране.

…Ми, старші діти, ходили з мамою в колхоз «Повстанець», помогали їй полоть, пасли колхозну череду. А малі сиділи дома. Якось ми були на роботі, а коли прийшли, побачили, що малим зовсім погано. Получілось, що вони були голодні і наїлись зеленого абрикосу, який тільки нав’язався. Дуже сильне у них було отравлєніє. Тож, мої меншенькі сестрички Люба і Олександра за два тижні померли.

Мама з батьком замотали їх худенькі тільця у ряднину і понесли на гробки. Там складали у ями всіх разом, бо копать окремі було нікому, і трошки прикидали землею. Так і поховали моїх сестричок. У тій ямі хоронили і багато інших. Маленького братика Василя, який був із сестрами і тоже їв абрикос, врятувала наша сусідка. Вона каждий день приносила кухлик молока для нього і через це він вижив».

Зі спогадів Мелешкевич Тетяни, 1925 року народження. Записано під час експедиції в м. Пологах, 2009 рік.

Тетяна Семенівна пригадує, що родина мешкала в Чубарівці (нині місто Пологи) у власному будинку. Жили бідно. Коли почався голод 1930-их років, родина переїхала в Сталіно (нині Донецьк), бо багато знайомих розповідали, що там можна знайти роботу і прогодувати родину. Зібравши, що мали з одягу, родина залишила свій дім, просто забивши вікна та двері дошками.

В Сталіно знімали житло – сарай на подвір’ї у господарів. Батьки та 4 дітей спали всі разом на земляній долівці. Батько влаштувався працювати на шахту. Щодня звідти приносив дрова та вугілля, щоб можна було топити свій сарай. З харчами і у великому місті було скрутно. Батько ходив у шахтарську їдальню, де вимінював вугілля на кістки, з яких вдома мати варила щось схоже на бульйон. Щоб вижити, Тетяна з мамою ходили побиратися у Макіївку (передмістя Сталіно). Люди давали чи буряк, чи кукурудзу, вживали в їжу навіть картопляні очистки.

І хоча життя було скрутним, всі пережили голод і у 1934 році повернулися в Чубарівку (Пологи). Життя в рідному місті було не краще. Злидні, бідність, постійне недоїдання. Батьки працювали в колгоспі, а Тетяна з сестрами жебракували.

Взагалі, на долю Тетяни випало багато випробувань: проживання у дитячому будинку в Гуляйполі, арешт і репресія батька у 1937 році, перебування на примусових роботах у Німеччині під час Другої світової війни. Але, найголовніше, що вся родина вижила і вціліла, пронісши через роки не образи і скарги, а вдячність за шанс вижити і бути разом.

27 листопада о 16:00 у вікнах багатьох українців спалахнуть свічки і лампадки в пам’ять про вбитих голодом співвітчизників. Як завжди, доєднаються до них і пологівці, віддаючи данину пам’яті рідним та землякам, аби про голод 1930-их знали правду наступні покоління.

До речі, в експозиційному розділі Пологівського краєзнавчого музею  зібрані світлини, документи, предмети, яких колись торкалися знесилені від голоду руки, а також містяться свідчення пологівців, які дивилися у вічі страшному лиху.

З Інтернет-сторінки Заклад музейний”.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

1 + thirteen =