Кожна виставка, що проходить у центрі Поліг, знайомить з багатьма майстровитими та творчими людьми, котрі вільний час віддають своїм захопленням.

Уже вчетверте у спасівському фестивалі взяла участь і Валентина Вікторівна Косьмина. Свій столик жінка просто завалила власним рукоділлям – в’язаними мочалками, сумочками, кошиками, різного розміру килимками, невеличкими подушечками. І хоч відвідувачі переважно зупинялись біля виставок з вишитими виробами, проте й стіл Валентини Вікторівни не минали, роздивлялись, облюбовували її товар і купували.

Я вже років десять шию та в’яжу вироби домашнього вжитку. Особливої творчості вони не вимагають, як на мене – це звичайні, буденні речі, виготовлення яких осилить кожен, тому тривалий час соромилась виставляти їх на люди.

Попередні роки я виходила із килимками, потім ще й з іграшками. А з часом – виготовленням кошиків, технологію виробництва яких підгледіла в Інтернеті. Роблю їх із джгутової нитки, потім надіваю на каструлю, пластиковий харчовий контейнер чи якусь іншу ємкість, щоб набули відповідної форми, обробляю екоклеєм, прикрашаю чимось – і виходить неймовірна краса.

А недавно, поділилася майстриня, захопилась виготовленням божественного та ароматного напою з пелюсток чайної троянди. Одним словом, всі її дні – це суцільна приємна круговерть, в якій немає місця для смутку, бо заступають його щоденний домашній клопіт та творчість, а вони вимагають зосередженості та душевного тепла, адже щось творити та придумувати без хорошого настрою та доброго й щирого серця не можна.

Все, що виходить з-під майстровитих рук Валентини Вікторівни, з часом знаходить свого нового господаря. Вона або ж роздарює, або ж розпродує. Наприклад, в’язані гачком килимки для ванної кімнати, для стільців та під ноги збуває з допомогою Інтернету, друзів, родичів або знайомих. Не соромиться ходити і по підприємствах. Сировини для їхнього в’язання в неї також не бракує.

Багато людей знають, що я в’яжу килимки, телефонують, цікавляться, чи потрібен мені старий одяг. Кажу, що потрібен, і буває, що вони привозять за вказаною адресою, а згодом дехто облюбовує й для себе готовий виріб, – розповідає пані Валентина.

Звичайно, можна було б відпочивати на пенсії, склавши руки, й не морочити голову різними заняттями, та така вже вона людина, що не дасть спокою ні собі, ні іншим. Жінка переконана, що доки дозволяє здоров’я, можливість заробити є завжди. Краще так, аніж скаржитись на злиденне життя, що в гаманці від отриманої пенсії нічого не залишилось.

Лідія СЛАБИШЕВА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

8 − 1 =