Чи загоїть рану час   ( З листа пологівчанки)

0
824

Не так давно гостювала в Дніпрі у тітки Ганни. Вона попросила, щоб я приїхала, бо після рідного села не може звикнути до міста. Коли вона мені це говорила, мені було аж дивно. Адже в Дніпро вона поїхала одразу ж після школи, працювала на якомусь відомому заводі, заробила пільгову пенсію. А потім у селі захворіли батьки і вона поїхала доглядати. Після їхньої смерті у місто вже не повернулася.

Може б? з і досі жила у селі, але ж роки та й останнім часом дуже хворіла. Дочка вмовила тітку Ганну продати батьківську хату і забрала її у Дніпро. У місті тітка хворіла ще більше, заскучала за селом, почала проситися назад. Та куди було її везти, коли в хаті жили інші люди. Проте зять з донькою возили тітку у село. Вона обходила колишніх сусідів, скаржилася, що скучає за ними, що в Дніпрі їй не подобається і що дуже шкодує, що поїхала з села.

А недавно попросила, щоб я її провідала. Я не впізнала тітку Ганну: вона схудла, зблідла, з квартири не виходить, майже не ходить ногами. А перед моїм від’їздом додому плакала, як мала дитина.

З важким серцем я поверталася додому, тітка Ганна не виходила з моєї голови. Заспокоїла себе тим, що родичці потрібен час, щоб забути про село і знову звикнути до міста. Хоча, приміряючи ситуацію на себе, в глибині душі розуміла її. Я хоч і значно молодша від неї, але теж не змогла б зірватись і поїхати жити в Дніпро чи в інше місто. Я теж не з тих людей: куди закотився, там і прижився.

Людмила МАРЧЕНКО, м.Пологи.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

seven + eleven =