Світлини, зроблені професійним майстром – це витвір мистецтва. Робота фотографа цікава, творча і навіть романтична. Одне з головних завдань фотографа – побачити і зафіксувати прекрасне у буденних речах.

Ми поспілкувалися з пологівськими фотомитцями, які поділилися своїми історіями зі зйомок.


Микола Дрюченко згадав зворушливу історію

– Ця історія пов’язана не зовсім з фотографією, але врізалася в пам’ять до найменших деталей. Фотографую весілля. Наречений приїхав до під’їзду і на нього чекає викуп. Зібралися сусіди, дітвора. Коли жіночки забалакують молодого та в жартівливій формі не пускають нареченого до нареченої я помічаю, як маленька дівчинка, на вигляд їй не більше 10 років, змінюється в обличчі та починає плакати навзрид і говорить: «Ти ж мені обіцяв, що я стану твоєю дружиною, я ж на тебе чекала». Дівчинку довго не могли заспокоїти, почали її втішати, говорити, що він занадто дорослий, – згадує Микола Михайлович. –  Наречений подарував дівчинці найбільшу коробку цукерок, аби вона перестала лити сльози, ледве заспокоїли. Виявляється, цей наречений, перед тим, як йти служити в армію просто цій дівчинці сказав: «Як повернуся з армії, візьму тебе в дружини».  А вона й повірила та коли побачила, як він відслуживши одружується – не могла стримати емоцій. Дівчинка сприйняла це не просто як балачки, вона йому щиро повірила, – розповідає  Микола Дрюченко.

* Зворушливе фото Миколи Дрюченка, де сильні емоції передають те, що не можна сказати словами.

Лілія Масло: «Боюсь, кричу, але фотографую»

– Цих історій пов’язаних з фотографіями й не злічити. Але найбільше врізалися в пам’ять 2 з них, – розповідає Лілія. – Це трапилося у Львові. Я тільки почала займатися фотографією. Ми приїхали з колегами у це атмосферне місто, зупинилися в готелі. Домовилися, що ввечері виїжджаємо у центр Львова на фотопрогулянку. Так і зробили, але приїхавши у центр, я зрозуміла, що не взяла карти пам’яті для фотоапарату. Те, що я засмутилася – це нічого не сказати. Залишати колег та повертатися назад я не захотіла. Фотографувала на камеру мобільного телефону. Потім перевела фотографії у чорно-білий колір. Результат мені сподобався. Але  після цього випадку я зробила висновки і почала експериментувати не тільки з фотографіями на професійну камеру, але й фотографую мобільним телефоном, адже коли є базові знання та навички, то це вже й не така проблема, – посміхаючись говорить Ліля.

*Таким побачила Львів Лілія Масло через призму мобільного телефону.

Окрім цього випадку, Ліля згадує ще одну історію на згадку про яку у неї залишилися чудові світлини.

– Я дуже боюся змій. Навіть не так, я боюсь усіх повзучих гадів. Одного разу я відпочивала на Хортиці і біля води помітила, напевно,  вужа. Я дуже злякалася, але фотограф у мені переміг, я кричала, боялася, але фотографувала. І як результат – мені вдалося сфотографувати момент, як цей повзучий гад у воді піймав рибу,  –розповідає Ліля.

*Унікальні кадри з життя дикої природи Лілії Масло.


Євген  Черкун – знавець дитячої психології

– Таких історій дійсно дуже багато. Про те, що забував флешки і доводилося на таксі терміново їхати додому забирати їх – навіть згадувати не буду, – посміхаючись говорить Євген. – Але згадаю момент, коли мене запросили фотографувати день народження малюка, якому виповнювався рік. Перед цим батьки взяли малого та поїхали разом з ним у Запоріжжя, за тортом. Звичайно він був вимотаний, почав капризувати. Я запропонував батькам покласти іменинника спати. У цей час ми з батьками пили чай, доки малюк відпочивав. Через годинку іменинник прокинувся у чудовому настрої і ми влаштували емоційний фотосет. Нарядний іменинник зацікавився тортом, батьки дозволили малюку  ручками його чіпати, вимазуватися. Фотографії вийшли емоційними, яскравими, а мама малюка сказала, що гостям покаже тортик на фотографіях, – розповідає Євген.

*Фотороботи Євгена Черкуна не залишають нікого байдужим.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

five × four =