Час дуже швидкоплинна річ. З роками змінюється все: і люди, і місця, і оточення, й культура… Чимало з нас, йдучи вулицями рідного міста, замислювались: а що було тут раніше? Який вигляд мали вулиці до нашого народження? Або ж, навпаки, ностальгічно пригадуємо ті чи інші будівлі, з якими пов’язані наше дитинство чи юність.

Хочу запропонувати поринути в минуле рідного міста і поглянути, яким воно було у минулому столітті, що змінилось та пішло у небуття, а що, навпаки, з’явилось.

Чимало цікавих історій про Пологи та неймовірних ретро-світлин я знайшла у Фейсбуці в групі «Пологи назавжди!», адміністратором якої є наш земляк Тарас Заруба. Молодий чоловік збирає з різних джерел унікальну інформацію про наше місто, яким воно було раніше. Не менш дорогоцінними є й коментарі пологівців під публікаціями, в яких вони діляться своїми спогадами про минуле Поліг. Об’єднавши і ту, і ту інформацію, ми отримуємо цікаву історію про рідне місто.

Ось, наприклад, унікальна світлина кінця 60-х років, де закарбували мить, як приймали у піонери на центральній площі міста.

Фото надіслав Олег Красюк

На фото бачимо центр міста, яким він був до перебудови.

«Зліва – відділення зв’язку та шинок. Позаду пам’ятника Леніну – ряд торгівельних будівель та, зокрема, книжковий магазин», – зазначає адміністратор групи. Також ми бачимо на фоні школу №4, а зліва чітко виокремлюється двоповерхова будівля дитячого садочка «Лисичка».

В коментарях пологівці пригадують:

Олександр Цвайг: «Якщо я правильно пам’ятаю, то друга від дитсадка будівля – це універмаг. Пригадую, як він горів. Пожежа видалась на славу. У пожежних гідрантах не було води, з вуст самих рятівників звучала ненормативна лексика. Загалом, весело було. Ось після цього і перебудували площу. А за РУСом (нинішня пошта), приблизно на місці пункту обміну валюти, була перукарня. Там працював батьків сусід дядько Петя Косенко. Якщо хто пам’ятає…».
Наталія Кондратенко: «Поруч з перукарнею була «Фотографія». Там працював дядько Ізя, я його боялася і завжди слухалася».
Людмила Куліш: «Я теж добре пам’ятаю стару перукарню, мені там косу обрізали, зробили стрижку. Це було так давно і шкода, що це було так давно… Ще пригадую, що в другій будівлі від дитсадка містилася “Чайна”».
Ольга Криштоп: «Називали цю «Чайну» – другий зал, а за нею стояла кулінарія, там таке смачне яблучне повидло продавали і коржики…».

За дитсадком «Лисичка» видніється колишній бетонний елеватор.

Фото надіслав Олександр Ємець
За спогадами Олександра Цвайга: «Цей елеватор підірвали у другій половині 70-х років. Коли у вісімдесятому році я йшов в армію, його вже не було. Мій однокласник Саня Узунов жив у двоповерхівці, зліва від старого корпусу четвертої школи. Ми в цей час гуляли у нього у дворі і я пам’ятаю, як після вибуху камінці торохкотіли по дахах. А з двоповерхівок по вул. Горького людей на час вибухів евакуювали».

А на цій світлині бачимо книжковий магазин, якого зараз вже немає. Раніше він знаходився на центральній площі міста.

Ось що про це фото пише Тарас Заруба:

«Книжковий магазин у Пологах, 1965-1967 роки. Зі слів мого батька Володимира Заруби, ці споруди розташовувалися на місці центральної алеї. Саме цей книжковий магазин стояв на тому місці, де зараз встановлюють центральну новорічну ялинку на площі.
На задньому фоні, за автомобілем, будівля старої друкарні, де друкували газету “Радянське село”, в якій працювала коректором моя бабуся Ольга Петрівна Заруба.
По дорозі в напрямку центру міста їде ГАЗ-63 з пасажиром – такі авто випускали у 1947-1968 роках.
У місті ще немає асфальту. Як згадує батько, після дощів перед магазином з’являлися величезні калюжі. Зверніть увагу, що на будові навіть немає звичних нам римб для відведення води…
Проте пологівцям пропонують “скоро” переглянути стрічки “Иоланта” (1964 р.), “Неприкасаемая” (1960 р.) та “Три плюс два” (1963 р.).
Мине 20 років, на світ з’явиться Тарас Заруба, щоб через 36 років потому разом з пращурами у Facebook згадати історію міста”.
Під дописом Людмила Куліш поділилась своїми спогадами: «Я теж добре пам’ятаю ці магазини, їх стояв цілий ряд. За книжковим був галантерейний і т. д. Якраз в цей час побудували дитячий садок “Лисичка” і нас перевели з ясел, де зараз центр зайнятості. Затишне і стареньке було містечко».
Надія Назаренко-Фоменко: «Я теж добре пам’ятаю цей книжковий. Я з мамою ходила купувати там підручники в школу. А за ним був ще взуттєвий магазин».
Ольга Дрига: «Пам’ятаю цю крамницю. Навпроти неї, там де зараз Укрпошта, теж стояв ряд магазинів: «Одяг», «Взуття», «Галантерея». Тут на площі стояли невеликі “будочки”, де продавали найсмачніше «розвісне» морозиво, воно було м’яке, а вафельні стаканчики аж хрумтіли…».
Володимир Бабич теж згадує: «Далі за книжковим був ряд магазинчиків, де продавали прод- і промтовари, одяг, взуття, цукерки-подушечки. Ці цукерки лежали розсипом біля вагів. Ми, пацани, крали ці подушечки, а продавщиці “не помічали” наші маленькі худенькі ручечки».
Олег Красюк: «А якщо взяти правіше від магазину, на місці СОВБЕЗу і «Маяка» містилася будівля міліції, одна із знесених від старого РВВС. До речі, під час окупації там оселялася допоміжна поліція друзів рейху. А десь на місці РУСу працювала ще домова кухня. Там замовляли обіди додому».
Людмила Міщенко-Щербина: «Так, були часи. А поруч стояв взуттєвий магазин, хлібний і гастроном, потім промисловий, а ще магазини – господарський і овочевий, в підвалі. У хлібному після уроків купували пів чорного хліба і йшли кататися на гойдалці у парк, де зараз дитсадок «Лисичка». Було класно. Уроки закінчувалися о 19:00. Який був час. Школа №75 вважалася залізничною. Там навчалися, в основному, діти залізничників. Та й перебувала поруч із залізницею».
Валентина Фещенко: «Я теж пам’ятаю магазин «Овочевий» у підвалі, зліва від книгарні. Там стояли бочки з солоними зеленими помідорами, огірками і т.п.».

А ось фото, зроблене на сучасній вул. Чеберка. На фото – візник біля ганку Пологівської районної контори зв’язку.

Світлина підписана наступними рядками: «На фото Іван Мусійович Єфремов, який розвозив пошту. Фото датується 1946 роком.
Локацію підказав Олег Красюк: союздрук, навпроти старої будівлі поліції. Трохи правіше – старий дитсадок (нині Сервісний центр МВД)».
Своїми спогадами у коментарях поділилася Ірина Кодак: «Там, де зараз Сервісний центр МВД, спочатку (не пам’ятаю роки) були ясла для новонароджених від півроку, а після – став дитячий садок. Навпроти – будівля для доросліших малюків. Це я знаю, оскільки моя мама мене туди здавала. Тому що на роботу виходили з декрету через півроку».

Цим фото завершуємо невеличкий екскурс в минуле міста, за що велика дяка Тарасові Зарубі та всім пологівцям, що діляться своїми спогадами. Історія – цінна, її треба знати й пам’ятати. А якщо у вас є цікаві сімейні фото, на яких видно місто минулих років, надсилайте до редакції «Пологівських вістей» на електронну адресу pologivskivisti@gmail.com. З радістю поділимося ними з усіма.

Ірина РАБОТЯГОВА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

2 × 5 =