Праця журналістів потрібна і відповідальна. Саме ЗМІ об’єктивно відображають сучасність. Напередодні Дня журналіста (6 червня) ми вирішили розповісти вам про своїх колег, вихідців з Пологівщини, які відомі вже далеко за межами нашого району, журналістів, новинам яких ви довіряєте. Деяких з них ви щодня бачите на екранах телевізорів, і навіть не підозрюєте, що вони наші земляки.


Відома й успішна Ольга Боглєвська

Вона народилась у Пологах. Працювала у друкованих ЗМІ Запоріжжя, Києва, у всеукраїнських газетах на посадах кореспондентки та редакторки. Зараз як фрілансерка готує публікації для ЗМІ Запоріжжя (газета і сайт «Индустриальное Запорожье») та Києва (журнал «Сімейний бізнес»). Також працює дистанційно як літературна редакторка на київському інформаційному сайті Chas.News.

На запитання, чому вирішила бути саме журналістом, відповіла:

Це був, імовірніше, випадок, ніж усвідомлене прагнення. У кінці 1980-х вступити на
омріяний мною юридичний факультет «простій людині» було вкрай складно. Я вирішила рік попрацювати деінде, добре підготуватись і вже потім вступати. Так вийшло, що у Пологах мене зголосились прийняти тільки на посаду коректорки редакції газети «Радянське село» (нині – «Пологівські вісті»). У решті організацій відмовили – мовляв, неповнолітня й нічого не вміє. Але тодішня редакторка Людмила Василівна Біла, світла їй пам’ять, не побоялась долучити до свого колективу 16-річну випускницю школи. Протягом року я здобула навички коректорської роботи, але колеги потроху залучили мене до написання заміток. Через рік я уже охолола до юриспруденції та вирішила йти на факультет журналістики КНУ ім. Шевченка. Зараз я не шкодую, що все склалося саме так. Єдине, що хотілося б змінити, – це мати обидві спеціальності.

Свою журналістську кар’єру офіційно відраховую з 1994 року, коли після отримання диплому почала працювати у редакції Запорізької обласної газети «МИГ». Найперший же матеріал надрукували саме у «Радянському селі» у серпні 1988 року. То була критична замітка про святкування Дня залізничника у парку залізничників у Пологах. Назву пам’ятаю й досі – «Оркестр, якого не було». Гостям свята тоді пообіцяли виступ духового оркестру, але насправді цього не сталося.

Мотивація з плином часу змінюється. 25-30 років тому це було «влаштуватись хоч кудись» заради зарплатні та трудового стажу. 10-15 років тому – перемоги у професійних конкурсах із хорошими призами. Зараз, з набуттям досвіду та професійних контактів, вже можу на власний розсуд обирати медіа, з яким співпрацювати. Тим більше, що в епоху дистанційної роботи це дуже легко. Мотивує та сама можливість «зустрічей з цікавими людьми», яку собі уявляє кожен підліток, що мріє стати журналістом. Поспілкувавшись із своїми майбутніми героями, сам зростаєш духовно, відкриваєш для себе нові грані світу. Також дуже тішить усвідомлення, що робиш щось корисне для власних читачів, – розповідає пані Ольга.

Майбутнім журналістам радить:
– По-перше, зрозуміти, чого ви чекаєте від журналістики, заради чого туди йдете. Якщо заради заробітку, – варто опанувати додаткову, більш стабільну, професію. Якщо задля інтересу й вільного пізнання світу – ви вибрали правильний напрям. Але в будьякому випадку мало не щодня доведеться опановувати нові професійні навички, стежити за інноваціями, брати участь у тренінгах. Сучасний журналіст на сучасному ринку праці – людина, що вміє писати тексти, верстати шпальти, фотографувати та обробляти світлини, знімати та монтувати відео, уявляти собі, як функціонують соцмережі… І робить це дуже оперативно, нехай і не досконало. По-друге, варто вивчати іноземні мови. Зараз для журналістів існує сила-силенна міжнародних навчальних програм, часто безкоштовних, але на них необхідно вільно розмовляти й писати. По-третє, берегти здоров’я, не набувати «богемних» звичок на кшталт куріння. У роботі журналіста і без нього не бракує несприятливих ситуацій.
Журналістика любить людей, постійно готових до змін. Зате цікавішої професії, мабуть, просто не існує, – констатує жінка.


Сергій Бордюжа – власкор на «Інтері»

Вже 14 років у новинних випусках телеканалу «Інтер» дуже часто чуємо: репортаж із Запорізької області підготував Сергій Бордюжа.

Знаємо цього чоловіка вже не перший рік: легкий у спілкуванні, веселий та простий. Все дитинство Сергія пройшло у Більмаку Пологівського району. Його батько Микола
Миколайович Бордюжа теж відомий і знаний не лише у Запоріжжі, а в Україні журналіст. Працював у газеті «Рідний край» (тоді ще Куйбишевського району), згодом на обласному радіо, у газетах «МИГ», «Запорізька правда» тощо. Тому й вирішив син піти батьковими стежками, вступив до Запорізького університету, здобув освіту вчителя української мови та літератури.

У 1994 році почався нелегкий шлях журналіста у молодого та амбітного Сергія. Юнака ризикнули взяти без досвіду роботи на зовсім новий обласний телеканал «ТВ-5». Потім понеслося, завирувало нелегке і разом з тим цікаве журналістське життя. Працював на обласному телеканалі «СІЧ-ТВ», з часом власкором на «СТБ» і вже багато років на «Інтері».

За 27 років в журналістиці багато кумедних та цікавих історій пригадує Сергій Миколайович. Одна з них: наприкінці 90-х, на Пісках у Запоріжжі відкрилася пивнушка. І цікава вона була тим, що господар, коли привозив свіже пиво, вивішував прапор, тоді всі любителі хмільного поспішали до цього закладу. Коли прапор прибирали, то це був знак, що пива нема. От молодого журналіста відрядили зробити цікавий, веселий та незаангажований репортаж для розділу новин обласного телеканалу. І так сталося, що перехожі, побачивши мікрофон, почали жахатися його, як чорт ладану. Сергій опустив руки, сів у машину і запалив цигарку (тоді ще він палив). Водій з оператором вирішили пожартувати, взяли мікрофон і пішли у
люди. Та так жартома, доки Сергій допалював цигарку, відзняли потрібний матеріал.
Сергій Миколайович розповідає, що дружина Ольга є його колега та однодумець, вона автор та ведуча програми «Твоє здоров’я» на «ТВ-5». Чоловік аніскілечки не шкодує, що пов’язав своє життя із журналістикою, кожен його день цікавий та насичений подіями.


Від мрії – до реальності

Молода, талановита й успішна Маріам Аракелян з самого дитинства захоплювалась журналами, газетами та телебаченням. Зараз дівчина досягла бажаного і працює спецкореспондентом і ведучою рубрик на «ТВ-5».

Народилася я у Вірменії. З двох років жила у Пологах. Навчалася у школі №4. З дитинства я залюбки дивилася новини на ТБ, читала статті в газетах і журналах, слухала радіо, читала книжки і залюбки сама писала. З творами в школі труднощів ніколи не було. До того ж, я не соромилася виступів на сцені, досвід був чималий. Коли я дивилася на ведучих і журналістів у телевізорі, я підсвідомо уявляла себе на їхньому місці. Мені здавалося, що це неабияк цікаво. Говороти про головне, доносити інформацію, гратися зі словами та перетворювати їх у зміст – це дійсно круто.

Після закінчення школи подала документи у різні виші за різними напрямами, але врешті обрала ЗНУ, факультет журналістики, фах – видавнича справа та редагування. За цим напрямом здобула ступінь бакалавра. 1,5 роки потому захистила диплом магістра вже за фахом “журналістика”.

Влітку 2013-го в Запоріжжі запрацювала медіашкола. Тричі на тиждень до нас приїздили фахівці цієї галузі – відомі українські ведучі, журналісти, продюсери, режисери… Вони ділилися досвідом, який захоплював. Ми вирішували творчі завдання, і цей процес затягував. Після курсів ми почали восени працювати, потроху оволодіваючи різними навичками, які необхідні в тележурналістиці. Потім ми з колегами по медіашколі працювали на каналі “Вільний простір”. Там я була журналістом і ведучою новин. З березня 2015-го – я спецкореспондент і ведуча рубрик на «ТВ-5».

Мотивація у роботі, якщо все ж таки відкласти в бік невід’ємну матеріальну складову, полягає в бажанні бути корисною і щоразу в цьому переконуватися. Зворотній зв’язок від глядачів, приємні відгуки від героїв наших сюжетів, розуміння, що ти здатен вплинути бодай на щось у цьому світі – це саме те, що дає сили працювати далі, коли здається, що їх вже немає. Люди, такі схожі водночас, унікальні долі і життєві історії – вони не можуть залишати байдужим.

Якщо ви бажаєте обрати професію журналіста, то порада одна – переконайтеся, що
ви на своєму місці. Лише тоді ви зростатиме і як фахівець, і як людина. І якщо можете дозволити собі таку розкіш, відмовляйтеся від роботи, яка пригнічує і змушує йти проти власних переконань і принципів.


Ігор Стрельцов – від фотокора до телекореспондента

Ігор Стрельцов добре відомий пологівцям як оператор та журналіст бердянського корпункту запорізького телеканалу «ТВ-5». Вже 17 років він у тележурналістиці, висвітлює події Бердянська та району.

Мало хто знає, та саме у Пологах чоловік розпочав свої перші кроки у телевізійій журналістиці. Якось Ігорю трапилося знайомст-во з добре відомим у місті фотографом Миколою Дрюченком. Останній працював в редакції газети “Пологівські вісті”. Тоді в Ігоря з’явилася можливість робити фото для друкованого видання. Кілька разів знімки Ігоря Стрельцова знаходили своє місце в улюбленій газеті пологівців. Його знали й журналісти, і редактор видання. Коли до газети надійшло оголошення, що для пологівського корпункту запорізького телеканалу «ТВ-5» шукають оператора, тодішня редакторка “Пологівських вістей” Людмила Біла розповіла про це Ігорю. Фотокор не одразу вирішив спробувати себе у новій ролі, однак цікавість взяла верх. Поїздка до телевізійної студії, співбесіда та перші спроби у відеозйомці дали позитивний результат. Серйозний та творчий підхід до роботи в Запоріжжі оцінили та запропонували співпрацю одразу на двох посадах і оператора, і журналіста. Рік роботи у Пологах та знову доля підготувала для Ігоря переїзд до курортного Бердянська. Коли про це кореспондент повідомив запорізьке керівництво, там відпускати так просто фахівця не хотіли. Запропонували стати кореспондентом та оператором бердянського корпункту телеканалу. З того часу чоловік жодного разу не пошкодував, що обрав справою свого життя журналістику. Цікавість до життя, до навколишнього світу, постійний пошук цікавих тем та адреналін під час зйомок – без цього Ігор Стрельцов не уявляє свого життя. Любов до фотографії залишилася разом з Ігорем і дотепер. Зараз на його сторінках у соцмережах багато цікавих та ексклюзивних світлин. Бердянці звикли та із задоволенням спостерігають не тільки за його цікавими телесюжетами, а й за красивими заходами сонця, морем, гарними місцинами свого краю у фотооб’єктиві Ігоря Стрельцова.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

4 × one =