З кожним роком велоспорт стає популярнішим, а велолюбителів – все більше. Чому пологівці все частіше віддають перевагу велосипедам, дізнавалися журналісти «Пологівських вістей».

Всім відомо, що їзда велосипедом чарівним чином впливає як на фізичний, так і на психічний стан. Проте час від часу нам всім доводиться дуже постаратися, щоб знайти у собі сили й осідлати свого двоколісного коня. Якщо ви знову думаєте, їхати на велосипеді чи ні, просто нагадайте собі цю мотиваційну статистику:

  • покатушки бережуть від раку. Довготривалі дослідження, що проводилися командою фінських вчених, показали, що респонденти, які займалися фізичними вправами
    із середнім навантаженням протягом принаймні 30 хвилин на день, мали вдвічі менше шансів на розвиток ракових захворювань, ніж ті, хто цього не робив;
  • за словами головного дієтолога лікарні Святого Георгія у Лондоні, «помірні фізичні навантаження роблять імунні клітини більш активними, тому вони стають краще підготовленими до боротьби з інфекціями»;
  • Британський Фонд Серця (British Heart Foundation) опублікував дані, які підкреслю-ють, що можна було б запобігти близько 10 тисячам смертельних серцевих нападів на рік, якби люди слідкували за своєю фізичною формою. Якщо проїжджати всього лише 30 км на тиждень, ризик серцевих захворювань знизиться в два рази порівнюючи з тими, хто не отримує фізичних навантажень взагалі.

На ровері з дворічного віку

На двоколісному коні 16-річний Микола Вітер з Магедового ганяє з самого малечку, приблизно років з двох. Саме тоді його тато і братик вперше посадили на велосипед і навчили на ньому кататись.

– На велику їжджу постійно, особливо, коли не холодно. Я навчаюсь в 10-му класі Кінськороздорівського НВК і в теплу пору року полюбляю їздити до школи на велосипеді. З Магедового до навчального закладу їхати приблизно вісім кілометрів. Цей шлях я долаю хвилин за 15-20. Окрім того, полюбляю звичайні велопрогулянки в компанії з друзями. На канікулах, особливо влітку, ми частенько виїжджаємо втрьох-вчотирьох на дамбу в Кінські Роздори або ж до ставка у Лозове, де можемо посидіти, порибалити та просто порозмовляти, – розповів Микола.

Найдовша поїздка на двоколісному коні у хлопця була до села Воскресенки.
Їхав туди не поспішаючи, пару разів зупинявся попити води, тому витратив на дорогу в одну сторону десь годину, – пригадує хлопець.

Микола рекомендує кататися на велосипеді з ряду причин: по-перше, це економно, адже не треба витрачати коштів на пальне, по-друге, користь для здоров’я та тіла, і, по-третє, моральне здоров’я, адже на велопрогулянці є час зібратися з думками, спокійно помізкувати про те чи інше. Недарма ж говорять: «У здоровому тілі – здоровий дух».


Велосипед – не розкіш, а засіб пересування

Миколу Михайловича Дрюченка не можна назвати затятим велосипедистом. Любов до цього виду транспорту в ньому спалахує вряди-годи. Дуже мріяв про власний велосипед у дитячі роки, коли гасав на батьківському, незважаючи на те, що не діставав до рами. Але мрію зміг здійснити, коли вже був сімейним і працював та жив у мікрорайоні Поліг-5.

– У ті часи хороший велосипед коштував дорого і був у великому дефіциті. Я придбав спортивний, як зараз пам’ятаю, віддав за нього 110 радянських рублів. Він був легенький, тож я без особливих труднощів щоразу піднімав його на п’ятий поверх. Маючи велосипед, я не був прив’язаний до громадського транспорту, будь-коли міг поїхати у центр Поліг провідати батьків, будь-коли міг повернутися додому. А одного разу, повертаючись пізно додому, у темряві потрапив у яму, пошкодив колеса і на тому мої поїздки на велосипеді закінчились, – розповідав Микола Михайлович.

Шість років тому він знову загорівся придбати велосипед і купив за чималенькі гроші німецький для пересування в межах міста по асфальту. З фотокамерою за плечима відкатав на ньому десятки кілометрів не тільки асфальтних шляхів. Одного разу узяв участь у веломандрівці з медиками районної лікарні до кінськороздорівської дамби – і від дороги, і від спілкування отримав величезне задоволення.

– Мені приємно, що останнім часом все більше молоді пересідає на велосипеди, обирає активний спосіб життя. Адже двоколісний транспорт – це величезні фізичні навантаження, це спорт. Але, на жаль, у наших Пологах не облаштовані спеціальні доріжки для велосипедистів як у європейських країнах, не створені умови для безпечного пересування шляхами, – підсумував Микола Дрюченко.


Велосипед – ліки
від професійного вигорання

Ще один любитель покататися на ровері – пологівець Євген Ковтун.

– Велосипед для мене – це відпочинок, моральне розвантаження і душевний спокій.

Це єднання з природою і гармонія з навколишнім світом, це пізнання рідного краю з його куточками і стежками. Це той випадок, коли навіть фізична втома в радість.

Крім повсякденних поїздок по нашій трохи суєтній місцевості, намагаюся на вихідних вибратися за межі міста, щоб відпочити душею, отримати емоційну розрядку, набратися сил.

Їжджу часто з друзями і товаришами по веловідпочинку. Максимальний відрізок, який проїжджав за день, 200 кілометрів – до Бердянська і назад. 

Всім рекомендую велопрогулянки від будь-якого – професійного чи емоційного – вигорання! – ділиться Євген.


Велосипед – мій надійний помічник

З велосипедом Ольга Анатоліївна Лисенко не розлучається вже 8 років. Він її вірний товариш. Без нього вона зовсім нікуди не виходить, адже надії на свого двоколісного друга більше, ніж на власні ноги.

– Хто не їздить на велосипеді, той багато чого втрачає. Це і економія часу, і фізична розминка, і зручність – купу позитивних моментів поєднує у собі велосипед, – посміхаючись, говорить Ольга Анатоліївна.

Потоваришувати з великом Ольгу змусила хвороба. Адже жінка весь час була на ногах. І настав такий момент, що жінка не могла долати навіть мінімальні дистанції – пекли ноги, тому змушена була шукати альтернативні варіанти.

Вдома ж не будеш весь час сидіти, та й на роботу потрібно було якось добиратися, тому й почала їздити на велосипеді. Спочатку я не відчувала себе впевнено за кермом двоколісного транспорту, а далі – діло практики. Вже 8 років за першої необхідності сідаю на велик та кручу педалі. 

Щоб скупитися на базарі – беру велосипед. До ринку доїжджаю за 5 хвилин, а йти мала б не менше 20. У руках сумки з базару не тягну, поскладала усе в кошик й поїхала далі. Інколи навіть і онука на багажнику до спортшколи доводиться підвозити.
Він і сам із задоволенням на власному велосипеді їздить, але, на жаль, у школі немає велопаркувань, де він міг би його зберігати, тому, доки так. А ще й калорії гарно спалюються, коли їздиш на велосипеді, – розповідає Ольга Анатоліївна.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

two × four =