Буквально днями спілкувалася з приватним підприємцем, котрий багато років тому переїхав до нашого міста з Вінницької області. Коли поцікавилась, що спонукало спакувати речі й поїхати бозна-куди за сотні кілометрів, став розповідати про центральну алею Поліг, яка на той час квітла трояндами і зваблювала п’янким ароматом. «Я в ту ж мить сказав собі, що хочу жити в цьому місті», – зізнався мені чоловік.

Останнім часом алею осучаснили, поклали плитку, поставили лавочки, зробили кілька спроб, щоб насадити троянди. Але, мабуть, не з нашими людьми.

І раптом минулого тижня бачу навпроти «Техніксу» жіночку, що клопочеться на невеличкій грядці. Заговорила до неї.

Це була працівниця магазину Олена Віталіївна Павлова. Минулого року на цій же латочці вона натикала чималенько цибулин тюльпанів, а зараз садила калюжницю.

– Я й вдома в себе насадила різних квітів. Правда, коли копала під двором ямки під хризантеми й троянди, якась жінка застерегла, щоб я цього не робила, мовляв, люди понівечать або ж покрадуть. Було неприємно таке чути, бо в нашій Володимирівці під Мелітополем, звідки я переїхала в Пологи, від самої весни й до пізньої осені під кожним двором постійно цвітуть квіти. Там так прийнято – і ніхто їх не чіпає, а тут не встигла, як слід, обробити ділянку, як хтось, то стане, то наїде велосипедом або й машиною, – поскаржилась жінка. – А я ж тут ще хочу примостити першоцвіт, крокуси та інші квіти, щоб дивитись на них і радуватись.

Поспілкувавшись зі мною, Олена Віталіївна знову взялася до роботи – вишукувати на крихітній латці місця для калюжниці – і вже не переймалася, що їх хтось може порвати, затоптати. Своїми думками квіткарка вже була далеко звідси, напевне, уявляла, в який райський куточок перетвориться її крихітний острівець, як тільки на ньому забовваніють квіти.

Лідія СЛАБИШЕВА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

5 × 4 =