Про роздорівське каміння: до 250-річчя села Кінські Роздори

0
1456

Каміння здавна цікавило людину: це був матеріал для житла, для виготовлення знарядь праці, для виготовлення зброї, для створення ландшафтних парків, для декору сучасних осель і подвір’їв.

Щоб розповісти про роздорівське каміння, варто звернутися до історико-географічного положення села. Рельєф його місцевості визначається, насамперед, особливостями річки Конки: село розташовується в долині річок Сухої, Мокрої Конки і, власне, Конки (Кінської Води). Береги рік Сухої і Мокрої Конки помежовані балками і рівчаками, на поверхню яких виходять гранітні масиви, які мають незвичайну форму і великі обсяги.

У долині Сухої Конки розташовані балки: Біла, Очкаїнка, Вовча, Балича, а в долині Мокрої – Мала Тернова, Велика Тернова, Перша Гола, Друга Гола, Зелений Яр, Закла Кунка. Балкою Зелений Яр тече струмок, який впадає в Мокру Конку. Початок свій бере із кругловидної трясовини діаметром близько 20 метрів. Трясовина ця називалась Турецькою Криницею, а струмок – Мимриком. Т

Турецькою називали тому, що біля неї часто відпочивали турки після набігів на козацькі землі, а за іншою легендою – втікаючи, хан у цій криниці ніби загубив свою шапку. Струмок назвали Мимриком тому, що, відпочиваючи, турки «мимрили»(розмовляли на незрозумілій козакам мові).

Переселенці, шукаючи кращої долі, восени 1771 року облюбували собі ці місця: повновода тоді Конка, багаті пашею луки та понизів’я, родючі  землі. І хоч всіяні ці поля каменями різної величини і вагою від декількох грамів до декількох пудів і центнерів – люди не злякалися. І тому вже ось 250 років постійно змагаються з кам’яними  шкідниками. А вони ніби виростають з-під землі.

Там, де були такі велетенські глиби, їх обминали, нічого на них не будували. На окремих старих дворищах вони стали не тільки природною окрасою, порослою столітніми мохами, а й таємними свідками далеких подій. У інших випадках велетенськими, майже не підйомними валунами, підпирали бугристу місцевість свого обійстя, щоб не зсовувалася земля, не заливали дощові води.

Майже всі старі колодязі, криниці та зруби, погреби, побутові сараї і були якраз викладені з каменю. Велетенський басейн поблизу в’їзду на Чухапівку, розміром десь десять на шість метрів і на глибину більше двох метрів, теж викладений камінням, щільно підігнаним один до одного (простояв небагато-немало, трохи більше ста років).

Звичними ще й до сьогодні на старих дворищах є кам’яні огорожі (загати), які надійно слугували не лише огорожею від худоби, а були окрасою обійстя.

На колишньому колгоспному дворищі ще й досі стоять сараї та залишки від них, споруджені з каменю ще на початку попереднього століття. Біля багатьох дворищ каміння просто складали, люди колись мріяли будувати підмурівок для майбутніх осель. Але за сьогоднішнього часу на селі будівництво майже припинилося.

А ось каміння роздорівці і досі збирають на своїх нивах, викочують всією сім’єю, звільняють від них свої городи спеціальною технікою.

Каміння, каміння, каміння

Несила тягати вже з поля.

Ніби пустило коріння

І  розрослось, як недоля.

Чимало мурів біля двору:

Стоять скрізь дебелі загати.

Давно їх  зробили, в ту пору,

Як перші селились солдати.

І межі прикрашені ними:

Дивися, не вріжся в кордони!

Сусіди не стали щоб злими –

Не лізь через ті перепони.

Тягли те каміння всім людом,

Звільняли, щоб нива родила.

Було воно й є ще повсюди –

Із нього завжди щось робили.

Он зруб у криниці старенькій

І виклали ще й зсередини.

Підлогу в льоху холодненьку –

Каміння цікавить людину.

Колгоспні сараї з каміння,

Усім вітрякам то основа.

Он в когось – величне творіння:

Воріт кам’янистих обнова.

Каміння, каміння, каміння…

Край дамби із скель  огорожа:

Не рук то людини створіння,

А сивих віків то сторожа.

Підготував Олексій ЧЕРКУН, заступник директора з навчально-виховної роботи Кінськороздорівської ЗОШ.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

4 × five =