Пологівські вісті Місто Як живеш, Магедове? (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Як живеш, Магедове? (ФОТОРЕПОРТАЖ)

0
2256

Ранок, 10-та година, село починає ворушитися, а, можливо, довгождане сонечко, яке нарешті зглянулося на магедовські землі, виманило людей на вулиці. Магедовці вирішують свої справи: хто прийшов до медпункту, хтось неспішно прогулюється вулицями села, а хтось, зрозуміло, вже на роботі, хоча в селищі її мають не всі. Одні шукають більших заробітків за межами району, інші – чекають кращих часів.

Центрове місце на два села – медпункт

Приїхавши у журналістське відрядження до Магедового, ми відразу попрямували до місцевого медпункту, адже нам селяни повідомили, що тут життя вирує завжди.

Зустріла нас привітна медична сестра Ірина Андріївна Работягова. Жінка усе своє життя присвятила медицині та й знає все про село та селян.

– Хоч у нас на два села мешкає небагато людей, але ми всі дружні й живемо, як одна велика родина. Наш медпункт обслуговує всього 130 осіб, із них 28 із Лозового. Більшість селян – це люди похилого віку. Звичайно, є паростки надії – наша молодь. 19 дітей у нас їздять до школи у Кінські Роздори, – розповідає Ірина Работягова.

Хоч люди у цих селах бадьоряться та не опускають рук, але роки беруть своє. Багато хто з них вже має хронічні хвороби, проблеми з артеріальним тиском, переніс інсульт. Про проблеми усіх і кожного окремо знає медична сестра, яка по дзвінку пацієнта навіть глибокої ночі прокидається, швидко збирається та на старенькому скутері їде рятувати життя. Для цього у неї завжди зібраний чемоданчик з ліками для невідкладної допомоги, кошти на які виділяють з бюджету Воскресенської громади.

– Оскільки більшість мешканців, що тут проживають, вже старенькі й самі прийти до медпункту, звичайно, не можуть, я виїжджаю на виклик до них додому. Якщо людину серце прихопило, або тиск підскочив пізно ввечері, то зі мною завжди ходить мій чоловік, аби, не приведи Господи, нічого не трапилося зі мною у дорозі. Звичайно, ми всі мріємо про розквіт села, про те, аби наші діти тут виростали й залишалися, але сьогодення диктує свої умови. В пошуку кращого життя всі роз’їжджаються. Страшно усвідомлювати, що ми до цього вже звикли, – говорить медична сестра Ірина Работягова.
Мрії магедовців

Селяни мріють, аби у них з’явився аптечний пункт, бо зараз із цим важко. Старенькі просять своїх дітей, медичну сестру, молодших сусідів, аби ті їм придбали необхідні препарати у Пологах. Купують ліки й про всяк випадок, бо, коли наступний раз будуть у місті, невідомо, а постійно зі своїми проблемами звертатися до односельчан соромляться.

Також не згасає надія у селян на те, щоб їм відремонтували їхній медпункт, адже це залишилося єдине громадське місце, де ще вирує життя. Покрівля, дах, стіни – все терміново необхідно ремонтувати, бо вже тримається на чесному слові.

Дозвілля селян

Поряд з медпунктом розташований і колишній сільський будинок культури. Тут за кращих часів, років з двадцять тому, крутили індійське кіно, яке збиралося подивитися усе село.

Тут аматори сцени дарували глядачам свої концертні номери, а зараз залишилася напівзруйнована сцена, протрухла підлога й шматки стелі, які звисають над місцем, де колись сиділи глядачі.

Чи означає це, що культурне життя у селі на цьому обірвалося? Зовсім, ні! Воно перемістилося на іншу локацію. Жителі Магедового й
Лозового, незважаючи на вік, залишилися такими ж життєрадісними та дружніми. До пандемії, коли душа селян бажала свята, вони збиралися усі гуртом, вирішували, що саме вони хочуть, й так сама дружно готувалися до святкувань.

Магедовці – надзвичайно гостинні люди. Вони обов’язково зустрічають гостей з накритими столами, зі смаколиками, які готують усі разом.

– Коли вирішили, що будемо святкувати, наприклад, День села, то усі разом складаємо програму свята й разом готуємося. Накриваємо столи, разом ліпимо варенички, готуємо й інші страви. Кожен приносить з дому щось своє. Біля медпункту у нас є гарна місцина, там і гуляємо усім селом, – розповідає місцева жителька Валентина. – Якщо ми будемо опускати руки, постійно скаржитися на життя, то кому від цього буде тільки гірше? Звичайно, нам. А нам це не потрібно. Живемо, як можемо, знаходимо привід для радості у дрібницях.
Новенька дорога у Магедовому

Замість післямови

Хоч у селі немає ні магазину, ні аптеки, ні швидкісного Інтернету, а більшість хатинок вже стоять занедбані, жителі Магедового і Лозового не вважають себе найнещаснішими від інших. Їхній секрет досить простий: люди самостійно розфарбовують своє життя яскравими кольорами. Селяни задоволені, що відремонтували дорогу – і вони за 15 хвилин можуть доїхати до Поліг, вирішити усі свої справи, купити, що потрібно, й повернутися додому.

Через станцію Магедове щодня курсує потяг, ним місцеві також дістаються до Поліг. А у себе вдома, у рідному селищі, відпочивають, будують плани на майбутнє, розбудовують власне подвір’я, покращують побутові умови – і ні відсутність централізованого  водопостачання, ні відсутність газу їх зовсім не лякає.

Оксана БОЙКОВА.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

18 − two =