Мальовниче село ховається в тіні дерев, які тихесенько, день за днем, роблять свою  справу, й ніби поглинають вулиці села в своїх зелено-багряних обіймах.  Людей на вулиці майже немає. Кожна друга хата тут вже покинута й нікому не потрібна. А ще років тридцять тому село жило на повну, люди будували плани на майбутнє, і не лише плани, а й величезні будинки своєї мрії, працювали з ранку до заходу сонця, а ввечері усі гуртом збиралися та йшли до сусіднього села дивитися кіно. Про яке село йде мова? Про Лозове. Зараз тут залишився десяток жилих хаток, але люди у них живуть надзвичайно життєрадісні та роботящі. Біля одного з таких будинків ми зустріли милу та усміхнену жіночку Надію Рябчук.

Вона саме зібрала свіженьких грибочків, гарненько їх склала та збиралася везти на велосипеді передачку своїм онучкам у Магедове.

– Ой, так, а що сидіти склавши руки? Ні, це зовсім не про мене. Чоловік Сергій у ліску біля Лозового знайшов гарненьку місцину і назбирав там грибочків, а я онукам швиденько їх відвезу, – розповідає Надія.

Взагалі жінка по своїй натурі непосидюча особа. Нещодавно тільки з чоловіком видихнули на повні груди, бо закінчили у цьому році роботу у теплицях. А влітку подружжю Рябчуків і в гору не було коли подивитися. Адже висадили 1200 кущів огірочків та 4 тисячі саджанців помідорів. Спочатку доглядали їх, плекали, турбувалися про температуру, вологість повітря. Далі збирали врожай та самостійно їздили спродувати у Більмак.  До цього всього ще й брали кукурудзу, її також продавали  на базарі.

– Крутимось, мов білки у колесі. А як же нам бути?! Самі собі вигадуємо, як заробити, адже іншої роботи у селі немає. На життя не жаліємось, лише один факт, що пригнічував нас цим літом, це те, що води у річці майже не залишилося, все пересохло, – розповідає жінка.

Спробувала Надія Рябчук свої сили вже і в роботі за кордоном.

– Все вийшло якось само собою. Тільки вголос сказала, що хочу попрацювати у Польщі, сама до кінця ще цього не усвідомлюючи, як вже на чергу на виготовлення закордонного паспорта записалася, документи почала робити, і вже пакую чемодани в нову країну. Пропрацювала я 2 місяці у польському місті Катовіце. Залишилася задоволена і умовами життя, і зарплатою, і ставленням роботодавця, але розпочався карантин, тому я вирішила не ризикувати, а повернулася додому. Та й за рідними засумувала, тепер, якщо й надумаємо їхати, то тільки разом з чоловіком, – ділиться планами Надія.

Ось таке насичене життя має родина Рябчуків у, здавалося б, глухому селі, але правду говорять, що не місце красить людину, а – людина місце.

Оксана БОЙКОВА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

16 − six =