Це було в Пологах у перші дні війни

0
1600

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. У перші ж її дні пороги Пологівського райвійськкомату оббивали й 15-річні хлопчаки, щоб швидше потрапити на фронт й бити фашистів. 

Журналіст Валерій БІЛИЙ розповідає про таких смільчаків з Поліг та Кінських Роздорів.

Це  було  у  1970  році,  напередодні  святкування 25-ї  річниці  Перемоги.  Тодішній  військком  району,  ветеран  війни  Іван  Петрович  Середа  запропонував:

– Хочеш  познайомитися  з  надзвичайно  цікавими  людьми  та  побувати  у  Києві? Якщо  згоден,  5 травня спеціальним  вагоном  група  штурмовиків від’їздить.

Отак весняного теплого вечора з  блокнотами,  фотоапаратом,  кінокамерою та магнітофоном  і  поїхав з новими знайомими у місто, де прекрасно цвіли каштани. У поїзді  дізнався, з  ким  і  чому  їду  до  столиці, а заодно й те, чому тоді ще у молодих чоловіків, яким за віком, здавалося б, не випадало воювати, так багато  бойових  нагород.

А  історія  тут  така.

Як  тільки  почалася  Велика  Вітчизняна війна і фашист ступив на нашу землю,  хлопчаки  кинулися до військкоматів з проханням  відправити їх на фронт. Їм казали, що треба дорости до 18 років, але це їх не заспокоювало. Багато самотужки пробиралися на фронт, намагалися влитися у військові  частини. Їх проганяли. І все повторювалося знову. Отак  і  Терентьєв, його добре усі  знали, як Михайла Івановича (свого часу був головним лікарем залізничної лікарні), кілька разів ходив до військкомату, але чув у відповідь, що малий, треба підрости. Він, як  і  багато  кінськороздорівських  хлопців, закінчив  тільки 9-й клас.

На початку вересня над цією проблемою  задумалися в Києві. В результаті,  було прийнято рішення  про створення  окремого  комсомольського  полку із неповнолітніх хлопчаків, які хочуть воювати,  боронити Батьківщину від фашистів. Сформувався полк  в основному із добровольців із нашої Запорізької області. Зокрема із Приморська, Мелітополя та  Поліг. Наших земляків було 286 чоловік. Стільки, що створили навіть Пологівський батальйон. Отак і  потрапили  на  фронт мої супутники  та тепер їхали на зустріч  однополчан  у столицю.

Моє  дитинство  випало  на  післявоєнні  роки. Гуляли ми серед  розбомблених  будинків  і,  мабуть, тому нашими героями були не бойовики із фільмів, а конкретні герої війни. І кожний із нас, пацанів, мріяв  повторити подвиг краснодонців, партизан, щонайменше бути сином полку і т.д. Мрії  дитинства ще не забулися, і тому із захопленням спілкувався із цими людьми, слухав їхні розповіді.

Більше читайте в “Пологівських вістях” від 18.06.2020 р.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

three × 5 =