“Вона бачиться з рідними двічі на рік”

0
1010

Про дівчат, які вирішили стати військовими, говорять не дуже часто. У більшості в голові стереотип про те, що армія – чоловіча справа. А от і ні. Пологівчанки руйнують його і доводять, що не гірше за чоловіків можуть служити Батьківщині. Однією з таких відважних дівчат є Вікторія Гавриленко.

Ми вже розповідали про неї та інших пологівчанок, які змінили цивільне життя на військове. А сьогодні знову читаємо про Вікторію на сторінці Міністерства оборони України у Фейсбуці:

Вона бачиться з рідними двічі на рік, коли приїжджає у відпустку. Вікторію  від рідного дому відділяють 1300 кілометрів. Із с.Поліг до Львова переїхала три роки тому, коли вирішила подати документи в Національну Академію сухопутних військ. На спеціальність «Артилерійська розвідка» тоді в рамках експерименту уперше взяли 3 дівчат. Вікторія була у їх числі.

– У Збройні сили треба йти зі стальними нервами, знати собі ціну і незворотно йти до поставленої мети, – каже Вікторія. – Коли прийшла в академію, то відразу сказала: після закінчення працюватиму з особовим складом, робота з папірцями – не для мене. Тому викладачі ставляться до мене рівно так, як і до всіх інших курсантів. Найважче було звикнути до армійської дисципліни – я не звикла комусь підпорядковуватись, а тут часто доводиться змовчати і виконувати накази.

На вступних випробуваннях дівчину спершу серйозно не сприймали. Вона хоч розуміє, куди потрапила? – запитували себе подумки викладачі. Коли Вікторія витягувала хлопців, які по груди погрузли в болоті, ставлення докорінно змінилось. У цивільному житті вона – волонтер. Неодноразово бувала на Донбасі, підтримувала українських військових. Каже, зустрічі з ними – одні з найпрекрасніших моментів у житті.

Улюблений день Вікторії – неділя. Але навіть на вихідних у місті її зустрінеш не часто. По буднях і в суботу прокидаються о 5-й. Наводить макіяж, дорогою випиває каву і йде на ранкову зарядку. Далі – пари, тренінги і щоденні заняття у тренажерному залі. Не повірите, дівчина займається важкою атлетикою! І єдиний день, який може присвятити собі і сну – це неділя.

– Раніше я не помічала сивих волосин на татовій голові, – каже дівчина. – Тепер з батьками бачуся дуже рідко. І це найважче. Декілька разів хотіла плюнути на все і залишити навчання. Психувала, панікувала… Різне було. Але зараз чітко усвідомлюю, що не можу звернути зі свого шляху. Якщо вже взялась – треба довести справу до кінця.

Вікторія тримає в руках яскраво червоний артилерійський берет. Тримає так, ніби це найбільша цінність у її житті. За хвилину до фотографії вона акуратно одягає головний убір і усміхається в об’єктив, збираючи на собі погляди озброєних військових на прохідній і цікавих перехожих.

Орест Дрималовський.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут