Історія 15-річного юнака, яка вразила пологівців

0
1406

Бувають такі книги, після яких хочеться побачити фільм чи спектакль. А буває так, що приходиш на спектакль і хочеться прочитати книгу. Так було і зі мною.

Нещодавно побувала у Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача на прем’єрі психологічного трилера на дві дії «Загадкове нічне вбивство собаки». До речі, цю виставу відвідала також перша леді країни Марина Порошенко.

Усі постановки п’єси «Загадкове нічне вбивство собаки» зазвичай мають шалений успіх. Адже в її основі роман Марка Хеддона, який у Великобританії став національним бестселером. А п’єса Саймона Стівенса – тріумфатор на врученні престижних премій Лоуренса Олів’є в Лондоні. Уявіть, вона отримала відразу сім нагород! У 2013-2014 роках «Загадкове нічне вбивство собаки» з’явилося в репертуарі найпрестижніших театрів Великобританії та США, а тепер і України.

Секрет успіху – вражаюча історія 15-річного юнака, яку автор розповів у стилі психологічного трилера.

В одному маленькому містечку жив хлопчик-аутист Кристофер Бун. Він був здібним в математиці і мріяв стати космонавтом. Одного разу вночі знаходить сусідського собаку, вбитого вилами. Всі підозрюють його, він вирішує знайти вбивцю пса і розпочинає власне розслідування, яке переверне все його життя. П’єса сповнена різних почуттів, настроїв, несподіваних сюжетних поворотів. У цій історії багато як веселих і добрих епізодів, так і таких, від яких серце починає стискатися, віддаючи болем. Я і сміялася, і плакала.

Особливість цього спектаклю в тому, що головний герой хворий на аутизм. Говорити з незнайомцями, просто ходити вулицею – для нього це справжня каторга, до якої потрібно звикнути, щоб домогтися правди. Та найстрашнішим є те, що за звичайним вбивством собаки ховаються страшні таємниці: і зрада мами, і біль батька, і ненависть маминого коханця.

Лише подивившись п’єсу, розумієш, що таке аутизм. Дорослі у п’єсі не однозначні. Коли в родині народжується особлива дитина, то випробування проходить кожен. І ми не можемо звинувачувати членів родини за вчинки, які не варто було б чинити. Хоча надзвичайно важко не давати оцінки тому, що відбувається. Розумієш маму Кристофера, яка морально не витримала життя з хворим сином, якій також хотілося уваги та співчуття з боку чоловіка, який був зайнятий сином і не звертав уваги ні на що у світі.

Складний, непередбачуваний, повний протиріч світ дорослих розкривається очима підлітка, і хлопцеві відкриваються зовсім не найкращі його грані. Як зрозуміти світ без компромісів і повний жорстокості? Як відшукати своє місце? Як вірити людям? Як знайти любов? Кристоферу довелося пройти шлях, повний пригод та несподіванок.

Головну роль виконував талановитий молодий актор Олег Абакуменко. Вчиться він у магістратурі ЗНУ, факультет “Соціальна педагогіка та психологія”, кафедра акторської майстерності. Олег самостійно готувався до ролі, місяці підготовки не пройшли марно. Він так реалістично зіграв свою роль, що я навіть спочатку думала, що він теж пройшов ці випробування. Йому вдалося війти в роль хлопчика-аутиста так, що у глядача йде мороз по шкірі від правдоподібності створеного ним образу. Він зміг передати манеру ходити, говорити. Так зображує те, що відчував Кристофер Бун, той внутрішній надрив, який розриває серце на тисячі, сотні, мільйони маленьких шматочків. Найстрашніша сцена у спектаклі – Кристофер, скрутившись, лежить на підлозі і кричить, тримаючи в руках листи мами, які від нього ховав батько. Дивлячись на його страждання, переживаєш не просто за хворого хлопчика, а за людину взагалі. Це головний акцент вистави – глядач забуває, що перед ним герой з особливостями розвитку. Він співчуває і хвилюється за нього, як за себе. Ось такі моменти змушують глядача співчувати герою, як собі.

Хочеться згадати і про те, як підтримувала його вчителька, як вона ставилася до нього, як намагалася соціалізувати, вберегти від помилок.

Нехай ця постановка – поки що маленький крок у бік соціалізації аутистів, але цей крок важливий. Ця п’єса не залишить нікого байдужим. Навіть найменші глядачі у залі сиділи непорушно 2 дії. Символічним було те, що після закінчення вистави актори жестом єднання «Долоня до долоньки» поєдналися з глядачами.

І хоч спектакль був морально-важким і всі плакали укінці, нам є чого повчитися у головного героя. Я рекомендую вам також відвідати цей феномен сучасного театру.

На виставі побувала Ксенія Сторчак,

вихованка гуртка «Основи журналістики» БДЮТ,

учениця Пологівської СРШ №2.

ФОТО з сайту ЗОДА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

17 − 5 =