Пасажирка водію пологівської маршрутки: “Тебе що – вкусити? Навчися з людьми розмовляти!”

1
1846

Все збиралася написати цю історію – і от, нарешті, зробила, бо з голови той випадок ніяк не йде.

Було це минулої осені. Ми з дівчатами, моїми вихованками, раненько виїхали з Поліг до Запоріжжя. Їхали на медіафест у ЗНУ. Звичайно, настрій був чудовий, хоч і довелося прокинутися о 5-ій ранку.

Водій маршрутки – наш земляк, чоловік вже не молодий, досвідчений. Він тихо і спокійно віз напівсонних пологівців, по дорозі де-не-де ставав, щоб підібрати пасажирів. Поступово маршрутка наповнювалася людьми. Більшість з них – ті, хто їздить цим маршрутом на роботу, клієнти постійні. Вони мовчки заходили до салону і простягали водієві гроші за проїзд, таксу знають.

В одному з населених пунктів у маршрутку сіла молода дама у червоному пуховику. Вона примусила усіх пасажирів прокинутися він дрімоти. Передала водієві за проїзд 8 гривень. Він  зауважив, що вона має доплатити ще 2 гривні. Зробив це ввічливо, без крику. Реакція на його слова була шалена:

-Задовбав! Тобі не соромно гроші драть з людей?…

Потім все одно почала копирсатися в сумці й передала 20-ку. Водій спокійно відповів:

-Якщо не подобається, чекайте іншого транспорту.

-Якщо що, давай здачі! – кричала зневажливо пасажирка. – Тебе що – вкусити? Навчися з людьми розмовляти! А не вмієш, то я тебе навчу… Йди на лопату працювати, якщо не вмієш людей возити!

Вона ще довго повчала водія, а ми всі напряглися: ну, до чого дратувати людину, в чиїх руках життя усіх пасажирів? Жінка провокувала його на конфлікт, з її уст лунали образи. Уявляю, яких зусиль йому вартував зовнішній спокій, і що “кипіло” в його душі.

На щастя, ця дама їхала не до Запоріжжя. Вийшла раніше, а всі ми зітхнули з полегшенням. Одразу розслабився і водій, який мовчки терпів лайку. Терпів заради того, щоб не підливати масла у вогонь неадекватності.

В той момент у багатьох, мабуть, в голові було багато думок. Мені стало шкода чоловіка. Знаю, що на водіїв здебільшого обурюються, а доброго слова ніхто й не скаже. Вони, між іншим, теж люди, живі, з почуттями.

А ще якось соромно стало за пасажирку у червоному пуховику. Соромно за її неадекватну поведінку, за демонстрацію неповаги до старшої людини, за безглузду сварку і агресію, за те, що все те чули і бачили мої діти. Думалося й про те, чи варто ранок розпочинати з негативу? А ви як думаєте?

Наталія Осипенко.

 

 

1 коментар

  1. Думаю, що “глухота” й “німота” пасажирів-свідків та миролюбність і терплячість водія підливали олійки у вогонь театральної постанови дами. Я б її висадила на місці водія. Підстави? Та хоч в ПДР.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут