Звичайна історія: ну що б, здавалось, пиріжок

0
1496

Я дуже рідко подаю гроші безпритульним. І справа не в тому, що мені шкода чи не шкода грошей, а в тому, що вони їх все одно проп’ють, потім ще й поб’ються.

А днями поспішала на роботу і помітила поблизу автовокзалу легко вдягненого чоловіка, за всіма ознаками безхатченка. Він стояв з простягненою рукою і просив  гроші. Люди робили вигляд, що не бачать і не чують його. Тільки один хлопець підійшов і щось тому дав.

– Для чого давати йому гроші, він же проп’є, – грубо звернулася до нього жінка, що йшла позаду мене.

– Я не гроші дав, я пиріжок купив, – спокійно сказав хлопець.

Жінка замовкла. Стало тихо-тихо, тільки чутно було, як шурхотів сніг під ногами перехожих.

Я була впевнена, що в цей момент усі, хто став свідком звичайної історії, міркували не про те, варто чи не варто подавати милостиню жебракам, а про вчинок хлопця. Адже в чоловікові з простягнутою рукою він не жебрака побачив, а людину, що збилася з життєвого шляху і потребує допомоги. Від цього ніхто із нас не застрахований.

Лідія ТОЦЬКА.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

2 × four =