“Раб повинен рабувати!”, або чим запам’яталися пологівцю заробітки в Чехії

3
2480

Добре там, де нас немає… Цю просту істину добре знають трудові мігранти, які скуштували, ой, який несолодкий заробітчанський хліб. Але розуміють це люди, коли наб’ють не одну гулю, а то й багато чого втратять у пошуках заробітків і гідного життя. Саме про здобутки і втрати, про труднощі і розчарування нам відверто розповів пологівець, який працював за кордоном. Поїхав, повіривши у казки про супержиття, а виявилося, що не завжди все так класно, як розповідають і обіцяють золоті гори.

Раб повинен рабувати!

Свою історію нам розповів пологівець Вадим (назвемо його так, адже чоловік не хоче, щоб його називали і має на це право – авт.). Він їздив на заробітки до Чехії. До того займався автоперевезеннями, має власний транспорт і працює сам на себе, але бажаного і стабільного доходу не має, тому й вирішив податися за кордон. До того ж його знайомі вже там були, розповідали про високі заробітки, про те, що їх все влаштовує. Спокусився, але коли почалася заробітчанська каторга, зрозумів, що такого «хліба» він точно не хоче.

– Знайомий їхав у Чехію, вирішив з ним поїхати. Одного, другого послухав, як гарно живеться і працюється за кордоном, вирішив: а чому б не спробувати? Вдома майже нічого не тримає, діти виросли, стабільних заробітків у Пологах не маю. Перебиватися з копійки на копійку набридло. Чому б ні? У Польщу не хотів їхати, про неї більше негативних відгуків чув, та й працювати там треба довше (по 12-14 годин), а у Чехії робочий час по 8-10 годин і оплата за годину 100-120 крон (курс до гривні приблизно один до одного, різниця невелика). У Чехію поїхали по польській візі, щоб отримати чеську, треба більше часу і затрат, – розповідає чоловік.

Спершу він хотів підшукати роботу водієм. Цікавився оголошеннями про влаштування на екскурсійних маршрутах у Празі. Заробітки там непогані. Стажування тиждень, а далі сідай за баранку і крути. Але за цей час не вивчиш місто, щоб не блукати. Ще для цієї роботи потрібно знати мову і мати чеську візу. Тож ця ідея сама собою відпала.

Подалися пологівці на будівництво. Знайомі Вадима вже працювали на таких роботах різноробочими.

– Там тільки пахати і пахати треба, виконувати всю чорнову і найтяжчу роботу без передиху. За перекур – штраф 500 крон. А можуть взагалі нічого не заплатити. Весь час за робітниками стежать. Багато там «кидалова», не можна вірити нікому. Старшими ставляють здебільшого тих, хто вже роками їздить на заробітки. В основному нам траплялися вихідці із Західної України. Вони вже знають мову, тому з роботодавцями зв’язок через них. А виходить, часто-густо свої ж і «кидають» на гроші. Може бути і таке, що вирішив старший не платити наймиту, зчинив скандал, викликав поліцію – і тебе на депортацію. А там ти нічого нікому не доведеш. Ти там ніхто і ніяких прав не маєш. Дадуть баксів 300 на дорогу додому і все, скінчилися заробітки. Особисто знаю людей, яким по 70 тисяч крон не повиплачували. У мене, на щастя, особливих проблем не виникало, але зарплату доводилося практично вибивати. Не надто охоче її там платять. Завжди обіцяють більше, ніж виходить в реальності, та й те дають частинами, весь час шукають привід, щоб до чогось причепитися, аби оштрафувати, – розповів Вадим про тонкощі працевлаштування.

Заробітчани – коні

Після роботи на будівництві пологівець пішов працювати в лісництво. Робота також важка. Спершу і їсти на ходу доводилося. Здавалося часом, що над ним знущаються.

– За людей заробітчан там не вважають. Для них це робоча сила, з якої треба «вижати» по-максимуму. Доводилося носити і вантажити самотужки товстелезні стовбури дерев. Багато хто підривався на таких роботах. Працювали по одному там, де мало б працювати троє. Нас так і називали «коні», – з гіркотою в голосі згадував каторжну працю пологівець.

У вихідні хто хотів, той працював, хто – ні, той відпочивав. Але більшість там паше майже день у день, щоб більше заробити. «У день близько 1000 крон заробітку втрачати не хочеться, інакше навіщо тоді було їхати? Там уже, коли трохи звикаєш до роботи, до ритму, з’являється азарт, – говорить Вадим. – Роботу виконав, гроші отримав, у бакси поміняв і не розлучаєшся ні з ними, ні з документами, куди б не йшов, навіть у душ, все береш з собою, бо можуть поцупити. Весь час не можеш розслабитися».

А дехто підсідає на «заробітчанську голку». Приїздять чоловіки за кордон, тяжко працюють, потім зароблене спускають на горілку-пиво-цигарки та інші забаганки. Час їхати додому, а ні з чим, лишаються ще і ще. Такий спосіб життя багатьох затягує, їх це влаштовує. Буває й таке, що позичають гроші назад на дорогу.

Життя в нелюдських умовах

Наш земляк на заробітках пробув 4 місяці, і більше не хоче повертатися туди. Такий стиль життя не для нього. І справа не втому, що робота тяжка, а в тому, що банально немає можливості нормально відпочити.

– Житло там дороге. Можна знайти хостел, де в кімнаті живуть по 4-6 осіб, але це буде дорожче. Усі ж намагаються зекономити, тому шукають найдешевше житло. Ми жили в будинку на 30 осіб. Це нелюдські умови, як на мене. Один туалет, в який інколи зайти гидко було, бо хтось мимо «сходив», одна кухня на всіх, пральна машинка, двоярусні ліжка, там чийсь одяг висить, чиїсь шкарпетки валяються. Ну це жах. Один п’яний, інший веселий, шум-гам, відпочити в таких умовах нереально, а після трудового дня хотілося спокою, якого ні хвилини не було. Відпочив-не відпочив, а далі йдеш на роботу. І так день у день. Це точно не для мене. У такому режимі довго не витримаєш, нерви здають, – говорить пологівець.

Ціни як у нас

На харчі Вадим багато не витрачав. Розповідає, що ціни не надто відрізняються від наших. Паличку ковбаси, наприклад, там можна придбати за 30 крон, яйця (6 шт.) коштують 22 крони, хліб чорний (0,5 кг) – 16 крон, курицю по акції купували за 50 крон, найдешевша горілка (0,5 л) – 80 крон. У Чехії багато пивоварень, пиво смачне і коштує від 8 крон за баночку. Скупляються люди в основному в супермаркетах на акціях – так дешевше. Проте багато запасів їжі не зробиш, адже з холодильника продукти теж зникають у невідомому напрямку, а когось годувати не хочеться, не для того заробітчани їдуть туди.

Багато хто осів у Чехії

У Чехії досить велика діаспора українців. Є такі, хто вже давно там і придбали навіть житло собі. Кредити на квадратні метри і дах над головою там дають під 2% річних. Тож люди, особливо ті, хто сім’ями перебралися на ПМЖ, оформлюють дозвільні документи, беруть кредити і осідають у Чехії.

Країна гарна, чиста, рівень життя там, дійсно, вищий. Громадський транспорт ходить хвилина в хвилину, порядку у всіх сферах життя більше, поліцейських поважають і бояться, громадяни законослухняні, бо нікому не хочеться платити штрафи. «Для життя Чехія непогана, як, мабуть, і будь-яка інша європейська країна, але для безправних заробітчан скрізь буде не мед. Ніхто і ніде нас не чекає, нікому ми не потрібні, не варто жити ілюзіями», – запевняє пологівець, який на власному досвіді переконався в цьому.

Ким працюють жінки?

Їдуть на заробітки і жінки: самі або з чоловіками. Працюють також дуже важко, а отримують менше.

– З нами жили чоловік і жінка, які приїхали у Чехію з Дніпропетровщини. Вона пішла працювати в готель. Отримувала по 600 крон у день. Дуже втомлювалася, падала ввечері з ніг. Дуже багато номерів прибирала, її роботу перевіряли, заставляли щось переробляти, чіплялися до всього, щоб менше заплатити.

Ще одну жінку знаю. Вона працювала посудомийкою у кафе. Від миючих засобів і постійного тертя посуду її руки були розтерті до крові. І роботу вона не могла кинути, бо роботодавці не розраховувалися з нею, все обіцяли: «Та з наступного тижня», а потім історія повторювалася.

Багато українок працюють водіями і на хлібопекарнях. На пекарнях теж небагато платять і не одразу гроші віддають. Щоправда, наші жінки бойові, вони всю цю «кухню» теж добре знають і вміють вибивати зароблене, – розповів Вадим.

Р.S. Як бачимо, реалії заробітчанства відрізняються від уявлень. Звичайно, є пологівці, які не шкодують про те, що подалися за кордон у пошуках гідних заробітків, бо немає сили жити на копійки, які платять у нас. Дехто непогано влаштовується, комусь щастить. А дехто розчаровується і повертається додому, переконаний, що заробити можна і в нас, якщо не лінуватися. Кожен обирає свій шлях.

А тим часом на заробітки їдуть все більше українців, і, здається, скоро не залишиться такої родини, в якій би хоч хтось один не спробував шукати щастя на чужині…

Наталія Осипенко.

 

3 КОМЕНТАРІ

  1. В первых строках вы все написали……нельзя ехать с польской визой в Чехию работать……сам виноват, долго ждать видишь ли…..

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут