Двічі народжена, або як пологівчанка вижила після удару блискавкою (Ровесники району)

0
493

Кажуть, життя дається всім, а старість – обраним. А хто ж тоді довгожителі? Безперечно, це особливі люди, за плечима яких багато життєвих випробувань, досягнень. Саме про них за ініціативи директора ТОВ «АГРО КОМ 1990» Віктора Бандурова, голови районної організації політичної партії «Наш край» Валентини Шашко та дружної команди «Нашого краю» ми продовжуємо розповідати на сторінках районної газети «Пологівські вісті». Зосередили увагу на ровесниках нашого району.

Ірина Лісова, Наталія Кошель, Валентина Шашко, Тетяна Терен і ювілярка Марія Лісова.

Їм, як і Пологівщині, цього року виповнюється по 95 років. Ювілярам слід низенько вклонитися за тяжку працю на рідній землі, за розвиток району, за життя, сповнене любові й добра, за мудрість і знання, які передали своїм нащадкам.

Подаровані Богом 95 років 7 липня зустріла ще одна ровесниця Пологівського району Марія Федорівна Лісова. Вона, як і всі довгожителі, з якими пощастило познайомитися, з покоління життєлюбів і працелюбів.

Народилася Марійка у Токмачці. Окрім неї в родині було ще 4 діток: двох сестричок і двох братиків мала. Один з братів помер ще маленьким. Нелегкі тоді були часи, селяни щодень трудилися, щоб якось виживати. Родина Марійки перебралася жити у Новофедорівку. Тут уже дівчинка пішла у школу, звідси поїхала вчитися в училищі на медсестру.

Текла річка життя своєю чергою. Познайомилася з Петром, гарним парубком, який приглянувся молодій красуні. Він мешкав у сусідньому селі. Не встигли молоді стати на весільний рушничок. Грянула війна. Не повернувся з фронту Маріїн тато. Залишилася родина без годувальника. Вся тяжка робота лягла на плечі мами і дітей. Дівчат забрали німці на примусові роботи.

Марія Федорівна з сином Василем.

Марії пощастило потрапити до бауера, який не ображав невільників. Трудилися в нього, окрім неї, ще француз і полячка. Працювали переважно в полях. Стільки часу спливло, а жінка й досі пам’ятає всі німецькі назви, навіть адресу, де була, і надзвичайно гарні краєвиди. А от її сестрі перепадало в німецькій неволі. Якось Марія її провідувала і почула, що сестру образливо називають. Яких знущань вони там зазнали, тільки їм відомо. Коли звільнили їх радянські війська, з радістю поверталися додому.

А коханого Петра забрали до армії. Він брав участь у боях радянсько-японської війни. Отримав осколкове поранення у потилицю. Так все життя з тим осколком і прожив, адже лікарі не змогли його витягти. Повернувся додому, покликав заміж Марійку.

Молодята оселилися у Новофедорівці. У 1950 році лелека приніс маленький згорток з чарівно гарненькою дівчинкою Валечкою, а через три роки з’явився на світ її менший братик Василько. Родина Лісових жила тихим сімейним життям. Ніщо не віщувало біди.

Марія няньчила 9-місячного сина, коли ледь не попрощалася з життям. Під час негоди через відчинену хвіртку до хати Лісових залетіла кульова блискавка, яка вразила жінку. Її вже збиралися хоронити, але хтось підказав закопати в землі, щоб з її тіла вийшов електричний розряд. Так і зробили. Добу Марія Федорівна пролежала в землі і… отямилася. То був другий день народження для жінки.

Все життя подружжя Лісових пропрацювало в колгоспі: Марія була ланковою у городній бригаді, Петро заготовляв і роздавав корми для худоби на фермі. Тримали своє господарство, поралися на городі, ростили й виховували дітей, вивели їх в люди.

Голова РО ПП “Наш край” Валентина Шашко щиро привітала ровесницю району зі святом.

Давно не стало батька родини Петра Микитовича. Далися взнаки бойові рани, які на старість додали проблем зі здоров’ям. Діти стали опорою і надією для Марії Федорівни. Валентина мешкає на Північному Кавказі, а син Василь – у Запоріжжі. Щоправда, останнім часом він частіше перебуває з дружиною Анею у мами в селі. Тож її старість зігріта їхньою увагою, турботою і любов’ю. Натруджені руки ювілярки ще тягнуться до роботи. Ще де-не-де травичинку вирве, хоч діти й самі встигають обробляти город й поратися по господарству. А донедавна сама могла прополоти часничок.

Тихо, спокійно в селі. Навряд, ровесниця району погодилася б на переїзд до кам’яних джунглів, у місто. Тут рідні її серцю краєвиди, стежки, якими ходила все життя, тут все її буття. Роззується жінка, походить по зеленому споришику, який щедро вкрив її подвір’я зеленим килимом, набереться сили й енергії від землі – життя продовжується, і вона його зустрічає з посмішкою.

Так само з посмішкою і з якоюсь навіть дитячою радістю іменинниця зустрічала гостей, які вітали її з поважним ювілеєм. Велика делегація прибула до неї, а саме голова районної організації політичної партії «Наш край» Валентина Шашко, яка передала вітання й подарунки ювілярці від Віктора Бандурова та дружної команди «Нашого краю», депутати районної ради Тетяна Терен та Ірина Лісова. Приймала Марія Федорівна вітання від сільської голови Наталії Кошель, директора ПП «Обрій» Сергія Чухрая і, звичайно, від своїх рідних.

Ювілярка з редактором газети улюбленої газети і однофамілицею.

А нам було надзвичайно приємно познайомитися і поспілкуватися з шанувальницею нашої газети. «Пологівські вісті», зізналася Марія Федорівна, вона читає без окулярів від першої сторінки до останньої, а тоді ще й переказує прочитане дітям.

Не відпускала іменинниця гостей, доки не пригостила смачними вареничками з вишнями. Ніжно гладила їхні руки, вдивлялася в обличчя і дякувала за увагу до себе, за щирі привітання й подарунки. А ми вкотре переконувалися, що довголіття дається в нагороду за чесний труд, добре серце, щиру душу.

Нехай Господь Бог дарує ювілярці здоров’я і сили, щоб неодмінно подолала 100-літню межу, як і її мама, яка прожила більше 100 років. Нехай на душі у цієї милої бабусі буде спокій, в серці – радість, а всі побажання неодмінно збудуться.

Наталія Осипенко.

Фото автора.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут