Життєлюбка Ганна Чепель (РОВЕСНИКИ РАЙОНУ)

0
13

Кажуть, життя дається всім, а старість – обраним. А хто ж тоді довгожителі? Безперечно, це особливі люди, за плечима яких багато життєвих випробувань, досягнень. Саме про них за ініціативи директора ТОВ «АГРО КОМ 1990» Віктора Бандурова, голови районної організації політичної партії «Наш край» Валентини Шашко та дружної команди «Нашого краю» ми й продовжуємо розповідати на сторінках районної газети «Пологівські вісті». Мова про ровесників Пологівського району.

Цього разу розповімо про надзвичайно добру жінку – Ганну Федорівну Чепель, якій у липні виповниться 95 років. До неї напередодні травневих свят завітали з подарунками і щирими вітаннями Валентина Шашко, секретар виконкому міськради Оксана Ковалевська і голова міської ради ветеранів Таїсія Ткач.

Ровесниця району дуже зраділа таким гостям, дякувала за увагу до неї і розповідала про своє життя. «Чого тільки в ньому не було? І голод, і холод, і війну, і працю в німецькій неволі зазнала», – тихенько зітхнула Ганна Федорівна, згадуючи далекі роки дитинства і юності.

Народилася вона в Пологах, у багатодітній родині залізничника. Нині живими залишилися сестра Валя (живе у Синельниковому) і брат Василь (живе у Пологах). Родина була бідна, але дружна. Навчалася Ганна у залізничній школі №75. Голод 1932-33 років жахливими картинками закарбувався у її пам’яті.

«Мені було тоді 10 років. Пам’ятаю, як мама картоплю чистила, готувала їсти, з чого було, а ми з братами і сестрами збирали шкірочки з картоплі і запікали у пічці. То для нас, дітей, були справжні смаколики. Їх ніхто не викидав. По дорозі у школу збирала прілу кукурудзу і їла її. Не доїдали, але вижили, витримали голод», – ділилася гіркими спогадами Ганна Федорівна.

Як грім серед ясного неба, грянула війна. Пологівщина потрапила в її жорстокі жорна. Місцевих юнаків і дівчат окупанти вивозили на примусові роботи до Німеччини. «Ми ховалися у погрібах, але разом з фашистськими загарбниками по дворах ходили їхні підлабузники, поліцаї, які «підказували», де шукати безкоштовну робочу силу. І мене знайшли. Вивезли у Дрезден, де з 1943 до 1945 року працювала на багатого хазяїна. Він мав свою ферму, стайні, ресторан. На нього працювали і поляки, і навіть німці», – розповідала Ганна Федорівна. На щастя, хазяїн її не ображав. Працювала молода пологівчанка посудомийкою, долучали її й до польових робіт. А коли закінчилася війна, союзники Радянського Союзу звільнили її з трудової неволі, разом з іншими гастарбайтерами звезли до Перемишля, а звідти вже кожен добирався додому самостійно.

У 1946 році пішла працювати у райспоживспілку секретарем-машиністкою. Працювала і касиром, і на інших посадах, але місця роботи не змінювала. Від спілки отримала і житло на Червоному висілку у будинку на кілька хазяїнів. На пенсію вийшла у 1978 році.

Чи було в її житті кохання? Жінка розповіла, що мала, скоріше, друга по нещастю. Після війни мало чоловіків повернулося додому. Самотні жінки – норма того часу. Вона спілкувалася з чоловіком, який повернувся з війни без ноги. Міг перехилити чарчину. Мав судимість. Працював у депо. Там зірвався котел, і він загинув. Після того Ганна Федорівна так ні з ким свою долю і не пов’язала.

Своїх діток у неї немає, але до тітки Ганни збігалися всі племінники. Вона виняньчила дітей своїх родичів і багатьох знайомих. В’язала їм шкарпетки, жилеточки, светрики і роздавала. Вчила їх, виховувала. І зараз її старість зігріта їхньою увагою та турботою.

Все життя Ганна Федорівна прожила з вірою в Бога. Ще в дитинстві її бабуся навчила молитися, брала з собою до церкви. Маленька Ганнуся не одразу зрозуміла, що таке віра, але старанно повторювала за бабусею молитви. Віра в її серці поселилася і розквітла добротою. Скільки могла, вона ходила до церкви. Кожен її ранок і зараз починається з молитов перед образами, які займають почесне місце в будинку, зі склянки свяченої водички натщесерце і з прогулянки по двору. А ще вона ніколи не їла багато, дотримувалася правил постування. І зараз вона не часто балує себе ковбаскою чи м’ясом. Навряд і мізерна пенсія дозволяє це робити.

Своїм секретом довголіття Ганна Федорівна вважає саме віру, доброту, оптимізм і постійний рух у житті. У своєму поважному віці жінка не спочиває. Вона сама порається у дворі, підмітає потрісканий від часу асфальт, який сама колись укладала, топить пічку взимку, готує їсти, майструє своїм котикам домівки з ящиків, пташкам – годівнички, сама може полагодити табуретку, електричну розетку. Під рукою вона тримає весь необхідний інструмент. Бабуся сама читає газети, любить їх, передплачує «Пологівські вісті». Як якусь цифру недобачить, то користується лупою. Поганенько чує, інколи стрибає в неї тиск. Проте вона ніколи ні на що не скаржиться і надзвичайно любить життя.

«У мене все в нормі, – каже ровесниця району. – Я завжди до людей йшла з добром і ніколи нікому не робила злого». Цим словам віриш, коли бачиш добрі, надзвичайно лагідні очі Ганни Федорівни, її веселу посмішку. От з таких людей нам усім треба брати приклад. Вона, переживши багато лиха в своєму житті, не зневірилася, не втратила оптимізму і доброти.

Годинка спілкування з чудовою людиною минула дуже швидко. За цей час Ганна Федорівна встигла закохати в себе усіх гостей, які до неї завітали, зарядила і їх своїм позитивом. Прощалися з нею, мов з рідною бабусею, і пообіцяли у липні на день народження обов’язково ще раз прийти до неї в гості.

Дай, Бог, цій милій жінці ще багато років життя, а головне – здоров’я.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут