Два життя пологівського безхатченка

5
13

Днями до «Пологівських вістей» подзвонили з центральної районної лікарні. У хірургічному відділенні вже кілька місяців перебуває чоловік, який потрапив у жорна складних життєвих обставин – і зламався, став безхатченком. Але завдяки підтримці людей, які дізнаються про нього з газети, він може повернутися до повноцінного життя.


І ось сиджу в невеличкій палаті, до якої з хвилини на хвилину має зайти чоловік, над яким безжалісно поквиталася доля, та так, що запиячив і позбувся всього. За хвильку до кімнати, дійсно, постукали – і на порозі постав худорлявий вище середнього зросту чоловік на костилях, в чистенькому светрі, спортивних штанях і капцях, мода на які минула років п’ятнадцять тому. Соромливо розташувався на стільчику біля столу і почав розповідати про себе. Здалеку, ще з тих пір, коли прийомні батьки взяли його з дитячого будинку майже інвалідом (одна нога на кілька сантиметрів була коротша за іншу) і нерідна мати пробула з ним довгий час у лікарні, доки він лежав на витяжці. До армії у нього не було жодних фізичних вад, інакше не взяли б служити в армію.

Голос у чоловіка злегка дрижав, на очах час від часу блищали сльози. Дивлячись кудись у далину, розповідав як одружився, як народився син Олег, як працювали з Оленкою – вона на автовокзалі, він на «Мінералі». Коли пішли купони і затримки із зарплатами, вирішили зайнятись бізнесом, адже машина в них була – і начебто попервах непогано в них виходило. Торгували переважно у великих містах – Запоріжжі, Маріуполі, Бердянську (у курортний сезон). Рано вранці вже були в дорозі, пізно ввечері поверталися додому, падали без задніх ніг. Так і незчулися, як подорослішав син, оженився і йому знадобилося житло. На той час все сімейство Куликів жило на селі Пологах, у хаті Олениної бабці. Перебрались туди після смерті Сергієвих батьків за наполяганням тещі. Мовляв, хатка невеличка, витрати вугілля незначні, а якщо доглянуть паралізовану бабцю, житло оформлять на себе.

Коли ж син одружився і пішли онуки, Кулики-старші запропонували перебратись у порожній дім Сергієвих батьків, але ті не побажали відділятись. Одного разу Сергій навідався у батьківський двір, побачив розбиті вікна, зниклу металеву арку з винограду, коротше кажучи, присутність непроханих гостей – і вирішив його продати. За ті гроші купив вантажний «Форд». Завдяки «бусу» бізнесові справи пішли веселіше.

Так тривало до початку минулого року. А потім на родину посипались нещастя. Спершу тяжко захворіла невістка. На третьому місяці вагітності у неї почались ускладнення. Знадобилася термінова й недешева операція, адже під загрозою опинилося невістчине життя. Втратилися, але все безрезультатно: 25 березня після операції жінка померла.

Своє горе син Олег став топити у чарці. На той час разом з двома дітьми він жив окремо від батьків, у Кірові Оріхівського району. І як помічник у бізнесі більше не годився.

– Коли б не подзвонив до сина в Кірове, що вранці їду в Запоріжжя по товар, а він увесь час п’яний. Проте щоразу заїжджали з дружиною до нього на зворотному шляху, завозили гостинці, гроші. А на початку травня нам подзвонила синова співмешканка, уся в сльозах: в Олега приключилася якась болячка – дуже надуло живіт, і він весь час кричить від болю. Я з Поліг помчав у Кірове, викликав «Швидку», але фельдшер з Оріхівської районної лікарні порадив негайно везти Олега в Запоріжжя. Там встановили, що в нього цироз печінки, через це вся рідина й збиралася у животі. Пообіцяли відкачати, але одразу ж попередили, що довго все одно він не протягне. На лікування та знеболюючі пішли великі гроші, але результату це, дійсно, не дало – 16 травня наш син помер, – понуривши журливо голову, розповідав Сергій.

Однак і після смерті сина біди в Куликів не припинилися. Незабаром вийшов з ладу сімейний «бус», на його ремонт знадобилися великі гроші, а де їх взятися після стількох витрат. Зазвичай, за фінансовою допомогою чоловік їздив у Запоріжжя до армійського друга, крутого бізнесмена. Та цього разу просто посоромився, адже ще не віддав за лікування сина. Порадившись з дружиною, «Форда» продали. І тільки роздали усі борги, як у дім постукала нова біда: захворіла Лена. Хвороба так прогресувала, що невдовзі потрапила в реанімацію. Довелося влазити в нові борги. За допомогою поїхав до друга в Запоріжжя, повернувшись у Пологи, чимдуж помчав до лікарні, звідти – до аптеки. Коли вже виходив з покупками, послизнувся і з відкритим переломом нижньої кінцівки його доправили в хірургічне відділення, в те саме, де лежала Лена.

– Я не знав, що мені робити: в реанімації в тяжкому стані лежала моя дружина, а я всього через кілька палат божеволів від болю і від безпорадності, що нічим не можу їй допомогти. Мене вже попередили, що на цім світі вона не жилець. А тут ще й дізнаюсь – її направляють до запорізької лікарні. Із загіпсованою ногою добираюся маршруткою туди, щоб хоч останні дні побути разом з нею. Два дні ми були поруч, я доглядав за нею, як міг, потім на кілька годин відлучився на «Анголенко», а як повернувся, Лену вже забрали в морг. Це сталося 9 вересня, того ж 2017 року, – розповідав зі сльозами на очах Сергій.

Майже через чотири місяці на сільському кладовищі поруч з двома могилками виріс ще один горбик землі, в якому знайшла останнє пристанище Олена Кулик. За словами Сергія, ховала її теща. Поховавши, забрала все нажите, хату продала, мовляв все одно невдовзі жениться. Ось так мій співрозмовник і став безхатченком. Запиячив, ночував, де прийдеться, старцював.

– За що вона так вчинила з вами? – поцікавилася в чоловіка.

– Не змогла простити смерті онука, доньки. Докоряла, що це я привчив Лену до чарки, – несподівано відповів Сергій.

– А ваша дружина пиячила? – вирвалося в мене.

У мене й до цього до Сергія накопичилось чимало запитань. І найперше, чому сім’я, в якої успішно складався бізнес, за стільки років не обжилася власним житлом? Може, й Сергієві наскучило лукавити, бо раптом зізнався:

– Не тільки випивала, а й разом зі мною жебракувала.

За кілька хвилин він розповів, як через п’янку закинули бізнес, як жебракували у різних містах … всією сім’єю. На людські гроші відзначили й 50-річний ювілей Сергія. Відзначали його в … лісосмузі під Василівкою, забабахкали такий смачний шашлик. Правда, доки батьки з невісткою жебракували, Олег чекав на них у парку на лавочці. Соромився просити у людей.

Ось так і жили, курсували від міста до міста. Про постійний заробіток і постійне місце проживання ніхто й не переймався. Їх влаштовувало таке життя. Коли невістки, сина та дружини не стало, бродяжництвом зайнявся Сергій. Люди велися на скалічену ногу, а він її тримав в гіпсу аж кілька місяців.

Коли почалися холоди, поплентав до віруючих, але витримав всього два дні. Там свої правила й порядки: постояльці скидаються коштами на їжу, самі куховарять, підтримують у помешканні порядок. А Сергій сам по собі.

Врятувала безхатченка нога, яка стала загнивати під гіпсом. Звернувся до медиків, так і затримався з хворою ногою до тепла. А в лікарні пропасти не дали: хто приніс вдяганку, хто поділився цигаркою, милом, бритвеним станком. В українців немає межі доброті. Буває, що приходять провідати знайомі, чужі йому люди, котрих розчулила його життєва історія. Ось тільки із рідних так ні разу ніхто не прийшов. Чому? Чому не підставили плече, коли тільки оступився, чому дозволили скотитися на дно?

По батьківській лінії до нього й не прийдуть, не простили, що відправив батька у будинок престарілих, як тільки той зліг, а будинок одразу ж продав і купив машину, завдяки якій бізнесував. Він не тільки прийомних батьків, а й мою сестру ставив ні в що. Коли приносив додому горілку, розливав по чарках на усіх – на себе, дружину, батьків – і змушував пити. Якщо відмовлялися, бив. Лена, щоб не бив, й спилася. Ми часто забирали її додому, рятували від побоїв, але вона вже, мабуть, пристрастилася до випивки і тікала до нього, – розповідала про Сергія Ленина сестра.

Саме за п’янку та прогули Сергія й вигнали з роботи, згодом він змусив розрахуватися і Лену. Коли продали хату і купили «бус», залишились без власного кутка, але цим не переймалися, жили по квартирах. За той час, що бізнесували, можна було не раз придбати власне житло, проте при такій любові до алкоголю гроші не затримувалися. З часом до п’янок привчили і сина.

На початку 2000-х ми купили їм хатинку у місті, а потім продали, бо Олег вліз у халепу. З часом ще раз знайшли для них хатину, цього разу у селі, частину грошей дали на руки, надіючись, що решту докладуть, але вони всі гроші пропили. Кілька років тому Олег розбив мікроавтобус, грошей на ремонт, звичайно ж, не знайшлося, бо все пропивали, самі роботи не шукали і Олегові працювати не дозволяли. Вони навіть школу закінчити хлопцю не дали, не пустили вчитися в училищі, весь час тримали при собі, – розповідала мені жінка.

Коли Кулики залишилися без машини, не стало чим платити за орендоване житло, теща впустила їх пожити в літню кухню. А невдовзі дуже про це пошкодувала. Родичі, не соромлячись, крали все, що можна поміняти на горілку. Пропили майже все зерно, яке теща отримала на пай.

– Люди нам розповідали, що крадене вони відносили на кладовище, а вранці забирали, відносили на точку, а тоді днями пили і влаштовували мордобої. Після того, як з будинку зникли коштовності, гроші, я більше не змогла цього стерпіти і вигнала їх, – зізналася Ленина сестра.

На той час Олег уже створив власну сім’ю, мав двох дітей, але дружина не витримала постійних п’янок, забрала діток і пішла. Виявляється, вона жива й здорова, мешкає з дітьми в іншому районі, підтримує тісні родинні стосунки із свекрушиною сестрою. Після неї в Олега було ще двоє жінок і двоє діток.

Саме третя Олегова дружина жила з його батьками в Кірові, у будинку далекої родички. Разом вони обчистили помешкання, а крадене пропили. Звідси забрали Олега до лікарні.

– Я часто їздила у запорізьку лікарню до Олега, він мені був як брат. Коли востаннє з ним бачилась, він плакав і скаржився, що до нього не їздять батьки. Розшукала їх, передала прохання сина, та вони до нього так і не з’явились, а через кілька днів він помер. Я сама його ховала, батьків на похороні не було.

Мені дуже шкода Сергія як людину, але не можу простити за те, що згубив Ленине та Олегове життя, – плакала по інший бік телефону моя співрозмовниця.

Після смерті сина життя Куликів ще стрімкіше покотилося у прірву.

– Десь у вересні минулого року мені подзвонили з Оріхівської районної лікарні і повідомили, що до них доставлено мою сестру, знайшли її на дорозі непритомною. У неї виявили набряк мозку, через це вона була як не при пам’яті. Невдовзі до цієї ж лікарні привезли і Сергія з відкритим переломом нижньої кінцівки. Що з ними обома трапилося, я не знаю й до цих пір.

Через кілька днів Лена померла, сестра поховала її поряд із сином. Сергія на похороні знову не було. Лежав у лікарні чи десь жебракував, адже це був його бізнес. І бізнес досить непоганий. Як розповідав тітці Олег, за день старцювання вони мали 700-800 гривень. Легкі гроші дозволяли знімати дорогі номери в готелях, замовляти доставку вечері, ходити на концерти, відпочивати на морі, справляти обновки, шикувати, не економити на їжі та питві.

– Мені шкода Сергія, але ніколи не повірю, що він зможе і захоче хоч щось міняти в своєму житті, адже важко працювати він не звик, він більше звичний до легких грошей, – підсумувала родичка Сергія.

І я їй вірила більше, ніж йому. Для людей його категорії брехати – це звична справа. Якщо безсоромно залазять в чуже помешкання і нишпорять у ньому, як у власному, то влізти в чужу душу, аби розжалобити, для них взагалі елементарно.

Та допомогти людині, навіть тій, що збилася з життєвого шляху, наш обов’язок. А раптом проявлені турбота і співчуття допоможуть їй докорінно змінити життя. І навіть такій людині, як Сергій, треба дати шанс, а там уже, як буде.

Лідія СЛАБИШЕВА.

5 КОМЕНТАРІ

  1. Українцям є з кого брати приклад – влада, чиї предки прийшли з берегів Йордану, цинічно обдирає до нитки та заганяє співвітчизників у таке дно, що куди там Сергію який сам створив собі те життя до якого прагнув, проте попри що більшість українців зостаються людьми…

      • Влада оббере так що на чарку не вистачить! Забулося як, наприклад, влада обібрала вкладників Ощадбанку, і т.д.? Саме влада підштовхнула до подібного існування багатьох людей. Не всі хто померли, стали жебраками, чи безхатченками через недолугу соціальну політику влади були випивохами та наркоманами. За роки незалежності кількість населення скоротилося саме завдяки діям злочинної олігархічної влади з 51 452 000 у 1989 році, до 42 620 000 у 2016 році. А на скільки ще скоротиться, якщо не…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут