Подаровані Богом 95 років (Ровесники району)

1
23

Кажуть, життя дається всім, а старість – обраним. А хто ж тоді довгожителі? Безперечно, це особливі люди, за плечима яких багато життєвих випробувань, досягнень. Саме про них за ініціативи директора ТОВ «АГРО КОМ 1990» Віктора Бандурова, голови районної організації політичної партії «Наш край» Валентини Шашко та дружної команди «Нашого краю» ми й будемо розповідати на сторінках районної газети «Пологівські вісті». Зосередимо увагу на ровесниках нашого району.

Їм, як і Пологівщині, цього року виповниться по 95 років. Ювілярам слід низенько вклонитися за тяжку працю на рідній землі, за розвиток району, за життя, сповнене любові й добра, за мудрість і знання, які передали своїм нащадкам.

Тож сьогодні започатковуємо цикл публікацій про ровесників району. Розпочинаємо його з січневого ювіляра-довгожителя Івана Сергійовича Кологойди з с.Костянтинівки. 26 січня шанований ювіляр зустрічатиме 95-ий день народження.

На жаль, поспілкуватися з чоловіком не вдалося, адже близько 5 років він мешкає в Одеській області у доньки. Все ж дізналися про нього багато цікавого від онука Івана. Народився Іван Сергійович у Чапаєвці (нині Воскресенка). Хто знає, чи то земля, на якій з’явився на світ, зарядила його життєвою енергією, чи випробування голодом, війною та тяжкою працею до сьомого поту так загартували чоловіка, що не звик розслаблятися, і сьогодні багато хто з молоді міг би позаздрити його настрою і бойовому духу. Такий вже він вродився: жвавий, жилавий, працьовитий, веселий.

Чи пам’ятає своє босоноге дитинство Іван Сергійович, не знаємо. Випало воно на дуже тяжкі для України роки. Застав Голодомор 1932-1933 років. Як і багато ровесників, він з 16 років почав трудитися у колгоспі. Праця на землі – то нелегкий хліб, але вона дисциплінувала, привчала до відповідальності і відданості. Коли розпочалася Друга світова війна, юнака Івана не забрали на фронт. Такі роботящі руки потрібні були і в селі. На плечі однолітків лягла відповідальність за врожаї, працювали в полі до упаду, до кривавих мозолів. Тоді багато робили вручну і сил не шкодували.

Два рази німці намагалися вивезти Івана Сергійовича на примусові роботи до Німеччини. Він же усіляко старався оминути долю невільника. Першого разу прудкому хлопцю вдалося втекти від загарбників, а наступного разу  йому вже  так не пощастило.

Скільки років був у німецькій неволі, дідусь онукам не розповідав. Проте, розповів, як, повертаючись після закінчення війни з Німеччини, у потязі познайомився з красунею Марією, яка їхала на батьківщину з Австрії. Вона і стала згодом його коханою дружиною. Дівчина була родом з Костянтинівки, тож недивно, що молоде подружжя Кологойдів оселилося поближче до жінчиних батьків і стало звивати своє родинне гніздечко. У щасливому шлюбі у Івана та Марії народилися троє діток: донька Світлана, син Іван і найменшенька донечка Діна. Костянтинівка стала для нього рідною.

Дуже багато часу Іван Сергійович приділяв роботі. Він любив її, любив землю, на якій жив, яка годувала всю його родину та односельців. Не раз ставав переможцем соціалістичних змагань, має нагороди за трудові досягнення. На заслужений відпочинок механізатор Кологойда пішов аж у 73 роки! Можливо, він би й далі працював, але треба було допомагати дружині й доглядати її, адже в його Марії похитнулося здоров’я у 1996 році, а в 1997-у він овдовів. З того часу й до 90 років мешкав сам, крутився, порався по господарству, все встигав.

– І де ті сили в нього бралися? Сам не розумію, та ще після такої тяжкої роботи, яка в багатьох забрала здоров’я, після того, скільки пилюки, працюючи в полі, він ковтав! Але дідусь мене дивував своєю енергією, – згадує онук Іван, який, як і його батько та дідусь, теж обрав шлях механізатора. – У свої 80 років він мішки з зерном носив швидше, ніж я 23-літній. Я за ним не встигав!

Дідусь онукам якоюсь мірою замінив батька, коли того не стало. Розповів Іван і про одну сімейну традицію, початок якій поклали саме дідусь Іван та бабуся Марія. Після закінчення війни бабуся знайшла останки радянського солдата, але при ньому не було ніяких документів, тож і донині його ім’я невідоме. Солдата поховали біля могилок Маріїних родичів. Іван Сергійович встановив йому пам’ятник. Щороку могилку невідомого солдата родина Кологойдів вже в третьому поколінні обробляє, і щороку на надгробок лягають квіти, як символ шани і поваги. Нині вже онуки та правнуки виконують цей святий обов’язок.

Івана Сергійовича до себе забрала менша донька Діна. Але про Костянтинівку ювіляр не забуває. З рідними спілкується по «Скайпу», розповідає, що на новому місці в нього є друзі, як він їх називає жартома, «малолітки», бо їм за 70 років, а до нього ще далеко. Щороку приїздить влітку провідати родичів, друзів і рідне село.

У чому ж секрет довголіття Івана Сергійовича? Можливо, в його позитивному ставленні до життя, веселій вдачі, а, можливо, в тому, що ніколи не палив. Цигарки зненавидів ще з дитинства, коли його батько заставляв крутити йому самокрутки з тютюну. Ще тоді він від нього чхав і, ставши дорослим, цигарок до рук не брав. А от чарчину міг перехилити.

Іван Сергійович – багата людина. Багатство не вимірюється матеріальними благами. Це, в першу чергу, його велика і дружна родина: 3 дітей, 7 онуків, 10 правнуків, які його дуже люблять. Це і людська шана за доброту, працьовитість, щирість.

Звичайно, директор ТОВ «АГРО КОМ 1990» Віктор Бандуров, «нашокраяни» і земляки надсилають 95-річному пологівцю найтепліші привітання й побажання здоров’я, добра, радості, бадьорості, спокою, миру, родинного тепла. І нехай ця невеличка публікація нагадає ювіляру про його засніжену рідну Пологівщину, найгарніші краєвиди, найродючішу комунарівську (а нині агрокомівську) землю. Нехай серце зігріють спогади і щирі побажання побити світовий рекорд довгожителів.

Фото з архіву родини Кологойдів.

1 коментар

  1. Даруйте, але І.Кологойда народився таки у Воскресенці. Чапаєвкою село стало називатися дещо пізніше, у 1930-х роках. Варто бути уважними до таких дрібниць, якщо пишите про минуле краю.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут