Надворі зима, а в душі – весна, або що виходить, коли Аня береться за справу

0
48

Ми в редакції жартома називаємо Аню Ольхову з с.Шевченкового «нашою дитиною».

Аня Ольхова з вчителькою Лідією Іванівною Дерев’янко.

Чому? Дуже просто. З «Пологівськими вістями» ця дівчинка виросла. Знайомство з нею відбулося заочно, через її віршики і казки. Тоді в газеті був дитячий куточок і в ньому частіше за все публікували саме її казочки. З нетерпінням чекали листів з Шевченкового. У білих конвертиках до редакції надходив Анін дитячий світ, такий добрий, такий цікавий.

Згодом дівчина перестала писати казки. Ні, зв’язок ми не втратили. Просто Анюта виросла, стала замислюватися над серйозними темами. Все частіше в неї в голові народжувалися рими і з’являлися вірші. Ви їх читали в нашій газеті. Дівчина спробувала себе і в журналістиці. Зі словом вона на ти. А на що в неї ще вистачає натхнення?

“Українське весілля”

Аня ще займається хенд-мейдом, в неї руки – точно не для суму! Нещодавно дівчина виклала у соціальні мережі фото своїх робіт. У мене виникло непереборне бажання розпитати в молодої майстрині, а з чого ж все почалося? В яких техніках працює вона? Чим для неї є рукоділля?

– Почалося все з того, що моя вчителька трудового навчання Лідія Іванівна Дерев’янко готувала мене до конкурсу-виставки “Знай і люби свій рідний край”. Вона запропонувала спробувати щось новеньке. Зупинилися на декорі пляшок. Перша моя робота у цьому стилі – “Українське весілля” (див.на фото). Так пішло-поїхало. А взагалі все почалося з виготовлення оберегу для дому “Домовичок”. Потім були ляльки-мотанки. До речі, це дуже відповідальна справа. Я вкладаю в неї всю свою душу. А пляшки – це моя візитна карточка, я їх виготовляю і на конкурси, і просто для декору будинку, і для подарунків. Один набір я подарувала своїй хрещеній мамі, вона була у захваті.

На сьогодні у мене 2 пляшки у процесі декорування.

Рукоділля – це моя віддушина. Бува, часом, зовсім нема ні настрою, ні сил, а почнеш щось виготовляти – наче рукою все знімає. І навіть, якщо зовсім зморена, все одно хочеться щось зробити. Головне, щоб було натхнення. Раніше я навіть не могла подумати, що буду займатись рукоділлям, не вистачало терпіння, непосидючою була. А тепер я просто не уявляю свого життя без хенд-мейду. Люблю шити, особливо технікою пейчворк (клаптикове шиття), шию іграшки. Люблю неординарність. Часто до нової сукні або сумки додаю щось своє, як говорять мої рідні “Ольховівську родзинку», – розповіла Аня.

Чи може вона виокремити якусь свою роботу? В чому секрет її успіху?

– Кожна з моїх робіт по-своєму незвичайна, тому виділити щось одне не можу. Іноді на рукоділля витрачаю до 2 тижнів, адже хочеться, щоб робота була цікавою. Не так давно захопилася технікою канзаші (квіти зі стрічок). Можливо, і досі це були б просто схожі одна на одну квіточки, якби не конкурс “Міс Господарочка”. Мені захотілося вразити журі і я прикрасила квіточками свою стару корзинку. Результат – перемога. Хоча мені є ще до чого прагнути і чому навчатись. Я люблю рукоділля. А це і є мій секрет успіху: хочеш чогось досягути – люби те, що ти робиш! – впевнено відповіла дівчина.

Сама школярочка ніколи не нудьгує, вона завжди знає, чим зайнятися. Ось так посеред зими вона власними руками створює весну. Нехай натхнення ніколи не дає спокою таким золотим рученятам!

Фото з архіву Ані Ольхової.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут