17 листопадаа 2017 Район 626  0 

«Шара, прийди!», або як пологівці студентами були (+ гімн студентів)


Університет… Студентські роки… Найкращий і золотий час. Як приємно іноді поринути у солодкі спогади, повернутися назад у свої 18-20 років.

17 листопада якраз чудова нагода поностальгувати за студентськими роками, адже цього дня вся світова спільнота відзначає Міжнародний день студента. До речі, історія свята цікава і, на жаль, не така весела. Це день міжнародної солідарності студентів. Його затвердили в 1941 році у Лондоні на міжнародній зустрічі студентів, які боролися проти фашизму, на честь студентів Чехословаччини, героїв спротиву, які постраждали у 1939 році під час розправи зі студентською демонстрацією в окупованій німцями Празі.

Все ж Міжнародний день студента – це свято тих, хто нині гризе граніт науки в вузах, і тих, хто колись вчився в університетах-інститутах-академіях і досі згадує той час з посмішкою і теплотою в душі. А чи пам’ятають пологівці, як були студентами? Про це в них і розпитали.

Олександр Покутній, голова районної ради:

– Я навчався в Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, закінчив його у 1981 році. Якби можна було, я б і зараз ще 5 років вчився. Коли вчилися, не розуміли, що таких яскравих емоцій, барв життя, як у студентські роки, вже не отримаємо. Це найкращі роки! Скільки всього було…

Якось ми поїхали з одногрупниками у Крим у травні. Вирішили відкрити купальний сезон. А на пляж не пропускали. Довелося лізти через паркан. Сергій Плешаков зачепився за дріт і порвав свою спідню білизну. Але знайшли вихід із ситуації. Тоненьким дротиком зшили ті порвані «сімейки», насміялися досхочу і таки пішли купатися. А потім ще довго цю ситуацію згадували.

А як ми хімію здавали! Якщо студент хотів скласти іспит хоч задовільно, то необхідно було принести викладачу метрову шпаргалку завширшки 5 сантиметрів, і щоб у кожній клітинці було написано. Викладач перевіряв почерк, чи сам студент писав, і що там написано. Цього було достатньо на трійку. На четвірку він задавав питання, на п’ятірку – кілька питань. А один одногрупник Сергій Омельченко, він з Херсонщини, зробив шпаргалку не таку, як треба. За допомогою джгута якось її закріпив на руці, а коли до нього підійшов викладач, він руки підняв, шпаргалка підстрибнула вгору. Хімік за таку витівку поставив йому двійку. Бідолаха довго ще ходив до нього на перездачі, доки таки не приніс шпаргалку в потрібному вигляді. Зате хімію вивчив назубок!

А фізику викладала в нас Ізіта Омарівна. Вона любила квіти і щоб чоловіки і хлопці пахли парфумами. Ми ніколи не духалися, а на іспит принесли багато квітів і всі мало не скупалися в парфумах. І де їх тільки понабирали? У групі було нас 25. Лише одному вона поставила 4, а всім іншим – 5. Наступного дня її звільнили, бо в історії інституту такого ще не було, щоб вся група здала іспит на відмінно.

Перші заробітки теж були в студентські роки. Писали ночами курсові роботи, дипломні, а за це отримували непогані гроші. Їздили у складі будбригад і в Курськ, і в Тюмень, і в Орел. У батьків грошей не брали.

Ех, ото були часи! На жаль, в житті вони вже не повернуться. Але я завжди бажаю молоді, щоб їхали вчитися, у вузах наші діти отримають усе: знання і життєвий досвід, а також неповторні емоції.

Олена Глоба, педагог-організатор Пологівської ЗОШ №4:

– Я вчилася у Бердянському державному педагогічному університеті на соціального педагога. Студентські роки були надзвичайно веселими. Один кумедний випадок запам’ятався мені на все життя. Готувалися до іспиту. Викладач дала завдання підготувати якусь сценку, інакше іспит, сказала, не прийме. Ми не розгубилися, вирішили: треба сценку зіграти, то зіграємо! Зібралися на репетицію в університеті. Так захопилися процесом, веселилися і голосно обговорювали все, що в результаті нам вказали на двері, адже заважали іншим. Довелося переносити нашу репетицію на набережну. Там якраз будували кафе, поруч було багато коробок. Ми уявили, що то наші глядачі, і так старалися, так грали свої ролі. А потім з’ясувалося, що там живуть безхатьки. Вони з нас сміялися, але були вдячними глядачами. Нам та репетиція дуже сподобалася. І таких кумедних випадків було багато.

Майбутнім студентам хочу побажати витримки, нових знань, веселого студентського життя, а найголовніше, щоб усі їхні мрії збулися.

Наталія Осипенко, журналіст газети «Пологівські вісті»:

– Вчилася я не так давно – закінчила Запорізький національний університет у 2009 році. Навчалася на факультеті журналістики. Для мене це був надзвичайно цікавий час – стільки веселих друзів, неперевершених емоцій. Я вважаю, що студентські роки найкращі в житті!

Залишилося дуже багато приємних спогадів. Товаришувала з хлопцями з фізичного факультету, а вони грали у факультетській футбольній команді. Мене часто запрошували на матчі. Коли приходила на ігри, вони завжди вигравали, тож навіть жартома називали мене талісманом команди. А коли фізики перемогли в університетській першості з футболу, навіть грамоту мені вручили. Вона й досі зберігається в мене і нагадує про той веселий і безтурботний час. Також приємно згадати поїздки разом з футбольною командою «Металург» на матчі. Тоді студентів з нашого університету футбольний клуб запрошував на ігри. Разом з «Металургом» їздили в різні міста України. Особисто мені довелося побувати два рази у Києві на іграх зі столичним «Динамо». Одну гру «металургівці» виграли, тож нам довелося тікати з Києва швиденько, бо «динамівські» фанати скаженіли від поразки улюбленої команди. В одному з автобусів навіть скло вибили. А інша гра закінчилася з нічийним рахунком. Проте емоцій у нас тоді стільки було!

Пам’ятаю виїзди в профілакторій на Хортицю, це чудове місце, ми там дуже класно проводили час з одногрупниками. Дніпро, мальовнича природа, відпочинок душею – все, що потрібно для студента. Звичайно, неможливо забути пари наших викладачів, з деякими спілкуюся і зараз, стежу за факультетом журналістики в соцмережах. Приємно згадати і гуртожиток, таке веселе життя там було! І як готувалися до сесій, всього вистачало: і екстриму, і позитиву, і шару загукували, а вона ж таки допомагала!

Марина Шевель, директор Будинку дитячої та юнацької творчості:

– Навчалася я в Донецькому національному університеті на історичному факультеті. При вступі не набрала достатньо балів, мені запропонували вчитися на вечірній формі. Це неймовірно цікава форма навчання, яку вдалося поєднувати з роботою. Вдень я працювала у Макіївській школі, а після їхала на навчання. Треба було проїхати весь Донецьк, завжди милувалася його красою. Взимку він був особливо чарівним. Ввечері місто переливалося барвами ліхтарів, надзвичайно гарним і величним був і сам навчальний заклад. Заняття закінчувалися пізно ввечері, нам, дівчатам, звичайно, страшно самим було йти на трамвай, тож нас завжди проводжали хлопці-одногрупники. Група в нас була цікавою, хлопці читали фантастику, навіть самі писали фантастичні твори і давали прочитати їх нам. Також ділилися забороненою на той час літературою. Тоді завдяки одногрупникам я прочитала роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».

Дуже хотілося б повернутися у ті часи, зустріти усіх своїх одногрупників. Колись мріяла, що побудую будинок, де ми могли б збиратися, грати на гітарі, спілкуватися і згадувати студентські роки. Все це залишилося у мріях. Життя розкидало нас по різних містах. Провчилася я в Донецьку 3 роки, вийшла заміж, а потім довелося перевестися у Мелітопольський державний педагогічний університет, його і закінчила. Все ж перші роки навчання згадуються найбільше. Скільки знайома з формами навчання, ніколи не думала, що вечірня форма буде такою цікавою.

Володимир Бурий, заступник директора з навчально-виховної роботи Будинку дитячої та юнацької творчості:

– Закінчив Бердянський державний педагогічний університет. Роки навчання пролетіли, наче одна мить, але згадати їх приємно. Було весело, цікаво. Про свій вибір я не пошкодував. Опановував професію вчителя трудового навчання. Знання, отримані в університеті, в житті тепер, як знахідка.

Я був старанним студентом, сумлінно вчився, виконував усі завдання, відвідував бібліотеку. Пам’ятаю, як чекав першу стипендію. У 1998 році вона була 9 гривень. Усі одногрупники казали, що першу стипендію необхідно прогуляти, як слід відзначити цю подію. Вони так і зробили, я ж компанію не підтримав, бо до алкоголю і тоді душа не лежала, і зараз його не вживаю. Вийшов у місто прогулятися, подихати свіжим морським повітрям. Побачив біля універмагу лотерейний лоток. Подумав: була-не була, куплю лотерейку! І мені пощастило, я вигравав кілька разів підряд, але так захопився, що в результаті спустив на лотереї усю стипендію і виграні кошти. Після того більше не граю в лотерею. Була наука на все життя. А в студентські роки і зараз би повернувся.

Р.S. Швидко спливли студентські роки, але вони, правда, незабутні. 17 листопада не забудьте зателефонувати своїм одногрупникам, де б вони зараз не були, куди б їх не закинуло життя, привітайте їх зі святом, з Днем студента. Згадайте, скільки всього цікавого відбувалося, перегляньте фотографії і поверніться у свої 20.

Над матеріалом працювали Антон Волочко, Дар’я Колісник,

Дмитро Галка (фото), вихованці гуртка «Основи журналістики» БДЮТ.

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.