Микола Михайлович ДРЮЧЕНКО

фотокореспондент, член Національної спілки журналістів України.

Наталія Володимирівна ОСИПЕНКО

завідуюча відділом соціально-політичних проблем.
26 Травня 2017 Район 214  0 

«День і ніч плакала й молилася, щоб Господь зберіг наших синів» (Наші люди)


Під час творчого відрядження до с.Інженерного познайомилися з подружжям Сов – Клавдією Володимирівною і Олександром Пантелеймоновичем. Це звичайна селянська родина, яка знає, що таке чекати з війни одразу трьох синів. Про життя-буття і батьківські тривоги й розговорилися з господарями будиночка навпроти сільської ради.IMG_4838

Клавдія Володимирівна розповіла про себе та чоловіка. Родом вона з Новоолексіївки, що на Херсонщині. А заміж вийшла за корінного мешканця Інженерного, свого Пантьоху (так називає чоловіка, мабуть, і друзі його так кличуть – авт.). Познайомилися вони з ним на танцях у клубі, чекала коханого, поки відслужив у армії. Потім молодята одружилися, побудували будинок, у якому й зараз мешкають, і всі будівлі, які потрібні в господарстві.

Усе життя тяглися, як могли, працювали, Олександр Пантелеймонович – механізатором у колгоспі «Шлях до комунізму», Клавдія Володимирівна – дояркою. Роботи й вдома вистачало. Підростали четверо діток: троє синочків Олександр, Юра і В’ячеслав та донечка Наталочка. Доньки не стало кілька років тому, вона хворіла. Залишилися в сім’ї сини-соколи, та й ті розлетілися хто куди.

– Коли в Україні оголосили проведення АТО, нашим синам одним із перших принесли повістки. Їх мобілізували. З перших днів війни вони були на передовій, їм довелося побувати і в гарячих точках, мають нагороди за службу. Проте, про службу майже нічого не розповідають, кажуть: «Краще вам нічого не знати». Слава Богу, всі живі-здорові. Я день і ніч плакала й молилася, щоб Господь зберіг наших синів. Коли дзвонив телефон, мене аж підкидало, вся трусилася. Боялася, щоб поганої звістки не передали, – зі сльозами на очах згадувала той жах чекання жінка.

Олександр вже повернувся додому, а тут роботи немає. Що буде робити молодь – невідомо. Про це бідкаються батьки.

Чекають додому своїх синочків батьки Клавдія Володимирівна і Олександр Пантелеймонович

Чекають додому своїх синочків батьки Клавдія Володимирівна і Олександр Пантелеймонович

Середній син Юра був поранений. У бліндажі розірвалася міна, його привалило. Відправили в тил на лікування, а потім він знову повернувся в зону АТО. Там же й досі перебуває найменший син.

– Славу все прошу: «Синку, вертайся додому, досить вже воювати». А він мені відповідає: «Коли все закінчиться, тоді і приїду». Якби дав Бог, щоб швидше цей жах закінчився! – поділилася своїми сподіваннями Клавдія Володимирівна. Вона не з чуток знає, як це – чекати своїх синів додому, чути по телевізору про втрати в АТО і здригатися від кожного телефонного дзвінка, а також чути стрільбу у трубці і робити вигляд, що вірять, коли її хлопці кажуть, що то не стріляють, то якась вантажівка гримить.

А хлопці в них з чоловіком хороші, працьовиті. Люблять із залізом працювати, як і їхній батько. Виросли свої Кулібіни в селі. Олександр разом з Олександром Пантелеймоновичем років 5 тому змайстрували мото-автомобіль. Зробили його, як кажуть, з того, що було. А в результаті вийшла робоча «конячка», яка дуже допомагає в господарстві. На мото-автомобілі господар возить сіно, дрова, навіть сусідам речі допомагає перевозити.

Олександр Пантелеймонович саме допомагав сусідці переїжджати

Олександр Пантелеймонович саме допомагав сусідці переїжджати

– Передок – з «інвалідки», двигун – з мотоцикла, коробка і задній міст – із Запорожця. До купи зібрали і їздимо. На дорогу до Поліг і назад вистачає 2 літри бензину, – похвалився Олександр Пантелеймонович.

А після розмови вмовили подружжя сфотографуватися. Звичайно, добре було б, якби вдома застали усіх. Господарі збиралися на город, там роботи вистачає, як вистачає і турбот в житті простих сільських людей. І знову в них будуть тривоги за своїх синів, і знову лунатиме молитва…

Наталія Осипенко.

Фото Миколи Дрюченка.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.