13 Лютого 2017 Місто 671  1 

Нам про Афган не можна забувати (ФОТОРЕПОРТАЖ)


IMG_9880

10 лютого в музеї бойової і трудової слави Пологівської спеціалізованої різнопрофільної школи І-ІІІ ступенів №2 відбулася зустріч з колишніми випускниками школи, мужніми воїнами-афганцями. Цей традиційний шкільний захід пройшов під назвою «Афганістан і досі нам болить».

Одними із засновників такої хвилюючої традиції були випускник нашої школи, а в той час – учитель військової справи (так називався предмет «Захист Вітчизни»), нині директор школи Богдан Миколайович Волощук та відповідальна за тодішній шкільний клуб інтернаціональної дружби Ольга Миколаївна Куценко. На зустрічі були присутні голова Пологівської районної організації воїнів-інтернаціоналістів Михайло Петрович Малиш та його друг-побратим Сергій Олексійович Садовий. Ними пишається школа, вчительський та учнівський колективи, бо і Михайло Петрович, і Сергій Олексійович – колишні наші випускники.

«Кожен з нас добре знає, що в історії є багато подій, які не слід забувати. 15 лютого 1989р. закінчилася болюча десятилітня кровопролитна афганська війна. З того часу минуло 28 років, але ми її будемо пам’ятати і забути нікому не дамо, бо через Афганістан пройшло більше 160 тисяч українських військових. Війна – це завжди прокляття, невиправдана жорстокість, непоправне найстрашніше горе в світі. Одна людина загине – трагедія, а то тисячі: 15 тисяч наших солдат загинуло, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ми з сумом та шаною згадуємо полеглих, з вдячністю говоримо й про тих, хто пережив страшну афганську війну й назад повернувся живим.

Сини, сини, наші соколи, хіба для війни вас народили матері? Вони вас плекали, щоб жили щасливо, чесно працювали на своїй землі, кохали…

А сини ніби у відповідь: «Мамо, простіть. Я не хотів і не думав повертатися додому чорною стрічкою на своєму портреті» (розкривати цинкові домовини не дозволялось).

Ті, хто повернувся живими з чужої страшної афганської війни, до цього часу в строю. Вони там, де найважче, найскладніше, на передовій, зараз – на Сході України, де наші військові ціною власного життя відстоюють незалежність, державну територіальну цілісність і єдність України. Зберігши дух афганський, бойовий, вони в АТО зі зброєю в руках поруч з молодими дають гідну відсіч ворогу. Скільки їх полягло, скільки покалічено! Перерахувати важко. І від цього тяжко, болісно на серці», – ці проникливі слова торкалися сердець усіх присутніх. Пам’ять всіх загиблих героїв учасники зустрічі вшанували хвилиною мовчання.

Перед присутніми виступив директор школи Б.М.Волощук та запросив до слова почесних гостей. М.П.Малиш розповів про свої бойові дороги, про друзів- однополчан, з якими пліч-о-пліч довелося пройти через горнило чужої афганської війни, передав рідній школі бойовий одяг вертолітника, особисті речі-реліквії, що пройшли з ним  фронтовими дорогами, медалі. Цікаво й хвилююче розповів про участь у афганській війні й С.О.Садовий.

Про те, що пережили наші славні воїни-афганці, воїни-інтернаціоналісти ми не маємо права забувати, і не дозволимо забути іншим…

Наш.кор.


  1. Анонім сказав:

    Було б тому школяру за «Чикаго Буллз» від педагогічних аксакалів СШ№ 2 чиї фото тепер на стінах! Викликом батьків не обійшлося б – аж поки школу не закінчив нагадували б! А оцінки по укрмові-укрліт, та по географії а атестаті стали не такі які б могли. Слава богу пройшли ті часи, але жаль що кращі не настали… 😉

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.