Ірина Сергіївна ЛІСОВА

редактор газети "Пологівські вісті", член Національної спілки журналістів.

Лідія Іванівна СЛАБИШЕВА

завідуюча відділом листів.
2 Грудня 2016 Область 304  0 

Хліб несмачним не буває (ФОТО+ВІДЕО)


Кілька днів тому ми побували, вірніше, напросилися на екскурсію на Оріхівський хлібокомбінат, продукцію якого знає на смак чимало пологівців. У порівнянні з колишнім Пологівським заводом продтоварів він вражав і розмірами, і обсягом продукції, і навіть тим, що вижив.

Комбінат починається з … ароматів

Зустрів комбінат п’янким ароматом свіжоспеченого хліба, який, незважаючи на те, що до обіду залишалася година, збуджував страшенний апетит, наче до шлунку ще від учора не потрапило і крихти.

Можна тільки уявити, які аромати стоять вночі, коли йде основне відвантаження продукції, аби до сьомої ранку хліб та булочні вироби потрапили в торгівельні точки, адже значну частину продукції підприємство видає в нічну зміну. Хоча і вдень працює немало людей, щоб свіжий хліб потрапляв у магазини і в другій половині дня. Кілька машин з нічного рейсу уже чекали завантаження.

Тихо, тут народжується хліб

Нашим гідом був сам Олександр Дмитрович Керничний, власник комбінату. Разом з ним заходимо до величезного цеху – і одразу ж пірнаємо у виробничий процес. В цеху гамірно, тепло і апетитно пахне печеним. Дещо тихіше на дільниці заквасок, де в чанах зріє збіжжя, відбувається таїнство народження хліба. В одні чани борошно тільки засипали, в інших вже підходило тісто або вже підійшло, і його відвозили на суміжну дільницю.

Ми не побачили над чанами розпашілих жінок, котрі б орудуючи спеціальним реманентом, робили опару чи місили тісто вручну, змахуючи з лоба рясний піт. Всі процеси давно механізовані: заповнений борошном чан підкочували до електричних міксерів, жінки натискали кнопку – і, як кажуть, процес пішов.

На сусідній дільниці тісто з чанів вивалювали у спеціальні ємкості, там воно вимішувалось, ділилося на порції і набувало форми буханців. Вручну їх тільки обсипали і викладали на кількаярусні лотки, аби вони підходили. Як тільки підходили, теліжки з лотками підкочували до печей і двоє молодих працівників вантажили у печі. Ми спостерігали за злагодженою роботою чоловіків: чіткі, вправні, відпрацьовані до автоматизму рухи, таке набувається лише з роками.

Через 24-25 хвилин буханці вивантажували з печей – і хлібною рікою вони мчали до хлібного кювету, де молодий працівник вправно складав їх на теліжки. Теліжки перевозили до складу готової продукції, і доки свіжий хліб остигав, бригада жінок готувала до відправки буханці попередньої випічки: різала та пакувала.

Побували ми й на булочній дільниці, де працівниці саме робили рогалики. Крім рогаликів, булочок різноманітних видів, тут освоїли технологію виробництва лавашів, пампушок з часником та іншої продукції. І випускають їх у великих обсягах, по кілька тисяч штук за зміну.

Збут – діло тонке

Доки на дільницях зайняті безпосереднім виробництвом, у відділі менеджеів не вгавають телефонні дзвінки. Це менеджери комбінату працюють з клієнтурою, приймають від них заявки на наступний день. Згідно із замовленнями оріхівські хлібопеки щодня поставляють в торгівельну мережу, лікарняні, навчальні, інші заклади та під передову зони АТО 27 тонн хлібобулочних виробів 40 видів. Кілька років тому випускали взагалі під 50, але, вивчивши попит, спинилися на затребуваних  видах¸ які не черствіють і не залежуються на полицях магазинів.

– Ми працюємо тільки за замовленнями, аби не випускати зайвого й не допускати лишків, – вводив нас в курс справи Олександр Дмитрович. – Виняток робимо лише для нових клієнтів, яким даємо певний час на розкрутку. І якщо бувають лишки, продаємо на комбінаті за значно нижчими цінами, бо на повторну переробку вони не йдуть.

Якість продукції для комбінату була й залишається на першому плані. В умовах жорсткої конкуренції неякісною продукцією можна тільки нашкодити собі, втратити замовників та ринки збуту, які вже потім не повернеш. А точок збуту в комбінату, дай Бог кожному. День у день продукція розходиться в 1200 торгівельних точок не тільки Запорізької, а й Дніпровської та Донецької областей, в деякі з них і двічі на день.

У 2002-му все було не так

Чому акцентуємо увагу на 2002 році? Тому, що в цьому році для Оріхівського хлібокомбінату, для Пологівського заводу продтоварів, як і для решти споріднених підприємств області, настали непрості часи, і пережили їх не всі. Так ось, оріхівське підприємство, котре за добу випікало 35 тонн хліба, мало свою олійницю, ковбасний цех, кукурудзяних паличок, забезпечувало район газованими напоями, у 2002 році збанкрутувало. З усіх цехів залишилася одна пекарня, яка зменшила випічку хліба до … 300 кг за добу. Відповідно скоротилася і кількість працюючих до 13 осіб. Щоб виплачувати їм заборговану зарплату, на комбінаті почали вирізати обладнання і вивозити метал.

Олександр Дмитрович Керничний на той час займався газифікацією районів, коли до нього прийшла делегація з комбінату просити … викупити їхнє підприємство. У тому ж році утворене акціонерне товариство взяло великий кредит для розвитку хлібокомбінату, який передбачав його переобладнання та газифікацію, і вже в наступному, 2003-ому, почався поступовий підйом виробництва. Сталося це завдяки встановленню нової лінії з випічки різних сортів хліба. Згодом в експлуатацію ввели ще три високотехнологічні хлібопекарські лінії. На початку 2006 року підприємство ввійшло до групи компаній «Хлібодар».

Насправді ж, процес становлення підприємства проходив болісно й нелегко.

– Ми ніяк не могли навчитися випікати хліб в нових печах. Піджимали строки погашення кредитів, треба повертати взяті гроші, а цех гонить один брак. І раптом мені доповідають, що в Куйбишевому розмели увесь наш хліб, – згадував Олександр Дмитрович Керничний.

Це вже зараз на комбінаті діє розгалужена менеджерська служба, а в перші місяці збутом продукції він займався сам.

Людський фактор

Сьогодні на комбінаті трудиться 320 осіб, який складають дружний працьовитий колектив. Всі вони пройшли стажування на місці або в навчальному комбінаті «Хлібодару».

Є на комбінаті й старі кадри, котрі працюють на ньому десятки років. Серед них Наталія Іванівна Кононенко, котра застала і старі, і нові часи. У момент занепаду комбінату вона була майстром кондитерського цеху, зараз – очолює технологічну службу. Від неї залежить, яку продукцію буде знято з виробництва, яку впроваджено, яку поставлено на потік. При ній виробництво продукції з кількох видів зросло майже до п’ятдесяти. Впроваджені нею батон «Оріхівський», хліб «Оріхівський» та «Колосок» пройшли випробування часом і зараз за обсягом реалізації не поступаються соціальним сортам хліба таким, як «Подовський круглий» та «Приморський».

– Від чого залежить якість продукції підприємства? – запитую в неї.

– У значній мірі від сорту борошна, кислотності, за якої температури здійснено заміс, інших нюансів. Крім цього, треба ще вкласти душу, – відповіла вона. – Адже при дотриманні рецептури, на одному й тому ж обладнанні з різних рук вона чомусь різна.

Багато років на комбінаті провадиться замкнутий цикл виробництва, тобто випікання продукції ведеться з власного борошна. Правда, його потрібно стільки, що зерно закуповують в кількох агрофірмах. Найбільше суворим вимогам відповідає постачальник з сусіднього Гуляйпільського району, з яким підтримують зв’язки уже не перший рік.

Проте при кожній закупівлі зерно проходить всі види перевірки на клейковину, засміченість та вологість, адже з пророщеного зерна смачного хліба не спечеш.

Якість хліба під контролем

Десять років тому на підприємстві впроваджена система HACCP. А це означає, що в будь-який момент торгівельна мережа «АТБ», якій оріхівці поставляють хлібобулочну продукцію, може прислати спеціалістів з незалежної компанії, значно крутіших від Ольги Фреймут І після перевірки вони можуть рекомендувати їхню продукцію чи ні.

– Ми давно працюємо в системі НАССР і до подібних перевірок звикли, – розповів директор хлібокомбінату Сергій Миколайович Мірошниченко. – Ми й самі знаємо, щоб продукція була конкурентноздатною, важливо забезпечити три основні моменти: ціну продукту, смакові якості і час доставки. У нас настільки все розписано, що хліб в машини подаємо згідно з розписаним графіком.

А для вчасної його доставки створено відділ логістики, його спеціалісти розробляють маршрути для задіяного автотранспорту. Правда, на розбитих дорогах з кожним роком робити це усе складніше.

В очікуванні реконструкції

Найближчим часом на комбінаті має розпочатись реконструкція. Реконструкцією передбачене монтування нової автоматичної лінії довжиною 48 метрів. Вона осучаснить виробничий процес, забезпечить нові технології, інші смакові властивості оріхівській продукції, що приємно здивують покупця.

– З введенням в експлуатацію нової лінії ми значно зменшимо вміст ручної праці, механізуємо подачу борошна, решту процесів, поліпшимо умови праці для людей. Вони, дійсно, цього заслуговують. І, звичайно ж, запровадимо ексклюзивну продукцію, яку до нас іще ніхто не випускав, – поділився найближчими перспективами Олександр Керничний.

Не засиджуватись на місці, впроваджувати нові технології, види продукції, щоб приємно дивувати своїх споживачів, приваблювати нових, вимагають закони ринку. Задля цього й затівається грандіозна реконструкція. Хоча, спілкуючись з власником та директором комбінату, зробили висновок, що це і в їхньому характері бути весь час попереду, весь час кращими, чого б це не вартувало. Мовляв, нехай усі бачать і … наслідують.

До речі, за потужністю Оріхівський хлібокомбінат сьогодні третій в області після третього та п’ятого хлібодарівських хлібозаводів, випередивши Мелітопольський та Бердянський хлібодарівські комбінати. І ще одне, не менш важливе: зарплату на комбінаті в конвертах не платять.

Не знаємо, як ви, а ми по-доброму заздрили оріхівцям. Нам би таку людину – ділову, ризикову, підприємливу. Хоча б для того, щоб у Пологах не стояли пустками колишні заводи, щоб у людей була зарплата, а в місцевий бюджет капало.

Лідія Слабишева.

Фото та відео Ірини Лісової.

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.