Оксана Анатоліївна БОЙКОВА

рекламний менеджер, журналіст.
27 Грудня 2016 Місто 394  2 

90 років з посмішкою на вустах!


IMG_172625 грудня своє 90-річчя відсвяткував Володимир Семенович Мельников. Приїхали та привітали із солідним ювілеєм чоловіка і гості з району: І.Г.Півень, заступник голови райдержадміністрації, М.П.Малиш, голова Пологівської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та голова районної ради інвалідів війни та Збройних сил Ф.І.Носко. Ювіляру вручили квіти й подарунки та побажали благополуччя й доброго здоров’я ще на довгі роки. А він, в свою чергу, щиро дякував гостям за те, що пам’ятають про нього та приїхали привітати. Володимир Семенович, як справжній хазяїн, приготувався до візиту гостей і самотужки організував маленький фуршет.

Чоловік все своє життя присвятив кіномистецтву, 53 роки він пропрацював кіномеханіком у клубі «Гірник». Але, як і раніше, посмішка не сходить з вуст цього симпатичного дідуся. Не дивлячись на свій поважний вік, Володимир Семенович не потребує допомоги у догляді за собою. Він собі і смаколиків приготує, і дітей з внуками пригостить. Зранку провітрить будинок, щоб свіжі думки завжди були у голові, а після вже натопить піч. Не нудьгує і ввечері чоловік. Обов’язково щодня виходить на вулицю, прогулюється та обмірковує своє життя, згадує щасливі моменти та й сьогодні не втрачає оптимізму та віри на краще.

Оксана Бойкова.


  1. Кабірова Ірина. сказав:

    Здоров”я і довгих літ ювіляру! Володимир Семенович в моєму дитинстві був справжнім чарівником.Він самий добрий та завжди усміхнений. Таким його пам”ятаю з дитинства.Посмішок та турботливого ставлення люблячих нащадків щиро йому бажаю.

  2. Анонім сказав:

    Володимир Семенович Мельніков на Кагаліні-то ціла епоха…
    Старожили пам’ятають як артистично він вмів рекламувати перед сеансом фільми “на завтра”, і глядач йшов “в кіно” ще й завтра, та ніколи не був розчарованим.
    З “дядьою Володею” 53 роки в кінобудці, пліч о пліч працювала помічниця – сестра відомої в ті часи кагалінської вчительки Галини Іванівни Єрмак (з роками забув її імя, але добре памятаю образ)…
    Але вони не працювали 53 роки в клубі “Гірник” – його тоді не було.
    На місці “Гірника” довго були зарослі фундаменти. Велика територія була обгорожена грандіозним дерев’яним парканом, на цегляному фундаменті. На цій обгороженій території мешкали кагалінські баби в саманних хатах, в яких часто квартирували молоді вчительки місцевої СШ №2… 😉
    ДК “Гірник” був зданий в експлуатацію приблизно в 1979 році.
    До цього кіномеханнік В.С. Мельніков, з помічницею, “крутили кіно” в кагалінському Клубі імені Шевченка, що стояв приблизно на місці теперішніх розвалин “Універсаму” тодішнього Пологівського міськторгу (маг №23), пізніше невдалого “Фуршету”, що так і не відкрився…
    Після добудови ДК “Гірник”, в колишньому Клубі ім. Шевченка працювала Пологівська художня майстерня, в якій “ваялися” плакати, партійна агітація, та дошки пошани для всього району.
    До речі кінобудка була прибудована до східної причілкової стіни Клубу Шевченка, та мала окремий вхід.
    Клуб мав дві просторі кімнати – фойє, та кіно-концертний зал з фанерними кріслами, сценою, і гнилою дощатою підлогою…
    Опалювався Клуб “московськими” пічками оббитими листовим залізом.
    Крім “кіна”, в Клубі функціювали гуртки, оркестр.
    Квитками на кіно, та вистави торгувала помічниця кіномеханніка за столом прямо в фойє.
    В сторону вул.Крупської, за клубом, в окремому приміщенні з часом збудували міліцейський опорний пункт. В ньому перед кіном дружинніки від кагалінських підприємств тусувалися з участковим, та пили конфіскований ним самогон.
    Пізніше в цьому приміщенні репетирував духовий оркестр (заклятий конкурент похоронного оркестру теперішнього ПУЖКХ). Духовиками “заправляли” відомі тоді на Кагаліні музиканти – брати Бараненки.
    До речі, “танцплощадка”, на якій духовий оркестр також інколи “грав на танцях по святах”, була біля пам’ятника В.І. Леніну, в селищенському парку, навколо кладовища.
    День Перемоги, та Проводи в тому парку, обабіч селещинського кладовища – то окрема широка тема…
    Як і футбол на стадіоні…
    Друге кладовище, про яке вже майже ніхто й не пам’ятає, було на “мурмані”, в районі СТО “Надія”…
    По вул. К-Маркса, поряд з Клубом Шевченка, був ще філіал Пологівського будинку побуту, відомий старожилам як “Швейпром”.
    Там були швейна майстерня, та “цірульня” для чоловіків, і жінок, з одним майстром.
    За “Швейпромом” було те, чого й досі бракує “Кагаліну” – доступний сортир на 2 очка!
    За Клубом Шевченка туалет теж був, але темний, і смердючий…
    Отакі деякі фрагменти історії пологівського кіно…
    До речі, в той час, в Клубі ім. Шевченка було 3 вечірні кіносеанси на тиждень, та 2 дитячі – в суботу, і неділю.
    Деколи, на популярні тоді індійські фільми, були додаткові сеанси, без вільних місць… 😉

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.