21 Вересня 2016 Район 355  0 

Тарасівський мистецький спецназ – гість легендарного 37-го батальйону (+ФОТО)


Телефонний дзвінок голови координаційної ради з питань козацтва обласної держадміністрації Д.В.Сухініна для учасників народного фольклорного козацького ансамблю «Жайвір» Тарасівського центру культури став дещо несподіваним. Дмитро Валентинович запропонував нам взяти участь у поїздці до легендарного 37-го батальйону, який формувався в складні часи початку військового конфлікту на Донбасі.

Вперше в історії Збройних сил України батальйон став козацьким, прийнявши звичаєву присягу, освячену Православною церквою Київського патріархату.

Звичайно, ми відразу ж погодились. У складі делегації були також начальник управління внутрішньої політики облдержадміністрації Олександр Зубченко, учасник афганської війни, колишній командир 55-ої артбригади, перший начальник штабу 37-го батальйону, а нині Верховний отаман Міжнародного союзу козаків «Запорозька Січ» Євген Лапін, начальник штабу МСК Сергій Ігнатченко, ветерани прославленого підрозділу.

Після тригодинної поїздки по розбитих дорогах та численних перевірок на блокпостах добираємось до місця призначення. Відчуття прифронтової зони, мабуть, почалося на останньому блокпосту, коли під час перевірки один з учасників делегації вирішив зайти в посадку. Ступивши декілька кроків, відразу почув грізний окрик: «Стій! Назад!». Виявляється, між деревами могли бути розтяжки. А ще нагадували про війну воронки від розривів мін та артилерійських снарядів.

На цьому ж блокпосту нас вже чекав військовий «уазик», який далі супроводжував нас до місцезнаходження військової частини. І ось, нарешті, ми на місці. Тепла, сердечна, неофіційна зустріч з бійцями та офіцерами особового складу. Рукостискання, обійми, взаємні розпитування, щирі розмови… Суворі обличчя бійців при спілкуванні з нами розцвітають посмішками. З усього відчувається, що нас тут чекали, ми тут потрібні. Адже, переживши нелегкі випробування, бійцям необхідно відпочити не тільки фізично, а й набратися позитивних вражень, емоцій, життєдайної енергії, що так допомагає переборювати труднощі, захищаючи рідну землю.

І ось команда: «Батальйон! Шикуйсь!». На площі – особовий склад легендарного 37-го батальйону, який в цей день святкував другу річницю з дня створення, з прапорами України, військового підрозділу, Запорізького козацтва. Поруч – гості, самодільні артисти.

Після виконання Державного гімну, який співали разом всі присутні, урочистий збір відкрив командир військової частини Олександр Лобас. А далі були теплі вітання командування частини, гостей, нагородження кращих бійців, офіцерів, волонтерів медалями, почесними грамотами, цінними подарунками. Також вручили посвідчення учасників бойових дій та оголосили накази про присвоєння чергових військових звань.

Заступник Верховного Отамана України, військовий історик Дмитро Сухінін вручив книги першої національної історичної козацької бібліотеки та зроблені руками діточок талісмани-обереги на щастя, на здоров’я, дитячі малюнки.

Бійцям також привезли теплі речі, спальники, продукти харчування, миючі засоби та інше.

Після урочистого шикування розпочався святковий концерт. Його ведучий, керівник ансамблю «Жайвір» Григорій Удод, тепло вітаючи бійців з днем народження частини, зізнався, що про день народження стало відомо вже в дорозі. Тому, вибачившись, що приїхали без квітів, взамін запропонував багато пісень, музики, жартів.

Чудовим виконанням пісні про Україну святковий концерт відкрила юна співачка Гванца Сарішвілі, і, як визнання таланту, отримала довготривалі оплески.

«Наша слава козацькая

Не на папері писана…»

Про це співав козацький ансамбль «Жайвір», виконуючи пісню «Гарний козак, гарний», яка є візитною карткою колективу. А ще звучала пісня «Б’ють литаври», з якою ансамбль виступив на головній сцені країни – київському Палаці культури «Україна».

Почавши співати добре всім відому українську народну пісню «Ой, чий кінь стоїть», баяніст, а потім і співаки підійшли до бійців, і полилась спільна пісня. Це потрібно було бачити! Дійсно, в усьому, і навіть в творчості, народ і армія єдині!

Яскраво та неповторно виконали українські пісні молоді виконавці – Наталія Глущенко та Георгій Сарішвілі. На їхню адресу на фоні гучних оплесків довго ще лунали вигуки «Браво!», «Біс!».

Враховуючи те, що в батальйоні значна кількість запоріжців, для них прозвучала написана членами ансамблю пісня «Острів Хортиця», коли на фоні музичного програшу пролунали слова:

«Святая Хортиця живе,

Козацьку славу береже!

Священній Хортиці слава!»

Бійці дружно підхопили: «Слава! Слава! Слава!».

Наступає хвилина мовчання. В німій тиші звучать слова ведучого:

– Нелегкий шлях становлення незалежності України. Були перемоги, були й втрати. І ось сьогодні не можна не згадати тих, кого вже немає разом з нами: невинно загиблих на Майдані, героїв-воїнів, які поклали свої голови на сході України в зоні АТО. Нехай наша щира скорбота освятить їхні душі і пам’ять вічним вогнем нашої любові. Згадаємо їх і пом’янемо хвилиною мовчання. Світла їм пам’ять і вічний спокій!

Ведучий оголошує наступний номер:

– Мелодія, яка зараз прозвучить, всім добре знайома. Нехай вона вам нагадає про вашу рідну домівку, маму, дружину, діточок, кохану… «Два кольори».

Дивлячись на бійців, на їхні схилені голови, відсутні погляди, відчуваєш, що думками вони всі там, вдома, біля своїх рідних, близьких. Закінчилась мелодія, а в залі тиша. І тільки тоді, коли ведучий, ніби ставлячи крапку в номері, в задумі промовив: «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками…», зал зірвався шквалом аплодисментів і невідомо, кому більше адресувались ці гарячі оплески чи майстерному виконанню на синтезаторі цієї мелодії Віталієм Удодом, а може, це вирвались назовні ті почуття, переживання, хвилювання, що були в солдатських душах.

Багато ще співав «Жайвір» – і про кохання, і про козацьке весілля, і про третю роту, де хлопці хоч куди. Бійці із задоволенням слухали джазові композиції Віталія Удода, досхочу сміялися, коли читав гумор Петро Доля.

Ведучий розповів про несподіваний випадок, який трапився з ним того дня. Чекаючи початку концерту, йшов по території частини. Раптом побачив бійця, який, як дві краплі води, схожий на тарасівця, тільки неголений. Відбулась німа сцена, і тільки тоді, коли боєць, зупинившись, здивовано запитав: «Не зрозумів… А Ви чого тут?», остаточно впізнав свого земляка, сусіда – Володимира Колісніченка. В селі його люблять, поважають за щиру українську душу, а друзі звертаються до нього просто: «Кольосік».

Запросивши земляка на концерт, «Жайвір» подарував йому пісню про рідне село, пісню про Тарасівку. Звичайно, Володя був розчулений до сліз, і не тільки він…

Закінчився концерт фінальною піснею «Люблю я тебе, Україно!». Як на мою думку, за останні десять років це був один з найкращих концертів «Жайвора» і, мабуть, найкращі глядачі. Взагалі, мені здалось, що грізні бійці з бойовою зброєю під час концерту перетворились на дітей. Так емоційно й щиро вони реагували на кожен концертний номер. Було й серйозне сприйняття пісень, був веселий сміх, були й сльози на очах.

Після фіналу, стоячи, бійці дякували за чудовий концерт, фотографувались на пам’ять, а потім запросили в солдатську їдальню. Перше, що нас там вразило, це стіна, на якій розміщенні дві великі ікони, уквітчані українськими рушниками, а навколо них безліч дитячих малюнків.

Почастували нас солдатським обідом. В меню домашній український борщ, гречка, м’ясо, на тарілках, український стратегічний продукт – сало. На вибір чай, кава або пепсі. На запитання, чи таке меню кожен день, бійці відповіли: «Буває й краще».

У книзі відгуків учасники концерту з теплим гумором написали: «Обід кращий, ніж в «Макдональдсі», апетит теж відповідний, не жаліємось. Добра, щастя, благополуччя, головне – МИРУ!».

Хочеться подякувати всім учасникам концерту і назвати прізвища артистів, які ще не були згадані в цій публікації: В’ячеслав Соколов, Володимир Цимбалістий, Володимир Савран, Сергій Прегон, Зінаїда Олефір, Раїса Кошель.

Під час відвідування легендарного 37-го батальйону лейтмотивом весь час звучали слова:

Україно, мій коханий краю,

Мати наша рідна і свята!

Небо чисте над тобою сяє,

Медом диха нива золота!

Ми з тобою завжди, Україно!

Ми з тобою разом повсякчас.

Поки б’ється в грудях серце вірне,

І допоки в душах жар не згас!

Слава Збройним силам України!

Слава Україні!

Григорій УДОД, директор Тарасівського центру культури.

Фото з архіву учасників поїздки.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.