Надія Михайлівна НОВІКОВА

заступник редактора.
13 Липня 2016 Місто 730  0 

Куди подітися, коли «припече», та ще й у гаманці порожньо? (Соціальний експеримент)


Літо – чудова пора. Але саме в цей час ми п’ємо в кілька разів більше води та різних охолоджуючих напоїв, бо спека! А ще вживаємо різні овочі й фрукти, іноді й не зовсім добре вимиті, бо саме сезон. І, як результат, доводиться частіше шукати туалети. А якщо закрутило в животі посеред міста – куди подітися?

14062

Пам’ятаю, один пологівський лікар, розповідаючи про свою поїздку до Китаю, сказав, що там на перших поверхах усіх будинків (!) у великих містах – громадські вбиральні, в яких ідеальна чистота. Вхід до них скрізь безкоштовний! Тож можна лише позаздрити китайцям, бо вони можуть спокійнісінько гуляти вулицями, не боячись, що коли «припече», то не знатимеш куди подітися.

Зовсім недавно в газеті повідомлялося («Пв» №18 від 5 травня 2016 р.), що, згідно зі статтею 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» до обов’язкових послуг, які повинні надавати на автостанціях пасажирам, належить, зокрема, можливість користуватися громадськими вбиральнями (безкоштовно).

Іншим законом регламентовано, що відвідувачі закладів громадського харчування мають право безперешкодно скористатися туалетом, який обов’язково має бути в цьому закладі. Що ж стосується самого терміну «відвідувач», то додаткових роз’яснень у законі немає. Виходить, що останнє слово – кого вважати «відвідувачем», а кого ні –  за господарями тих чи інших приватних закладів, а точніше – на їхній совісті.

Цій делікатній проблемі була присвячена тема номера в «Пологівських вістях» за 19 грудня 2013 року під заголовком «Терпіть, пологівці! «Пі-пі» – ні-ні». Мова йшла про необхідність зведення сучасної вбиральні у центральній частині міста. Що змінилося з того часу? Як повідомив міський голова Ю.А.Коноваленко, вже маємо проект сучасного туалету, до якого буде підведена вода, інші комунікації. З міського бюджету для виконання цих робіт виділено 600 тис. грн. Коли сучасний громадський туалет запрацює і чи буде він безкоштовним, зараз ніхто прогнозувати не береться. Тож заклик «Терпіть, пологівці!», ще невідомо скільки часу залишатиметься актуальним.

Не просто повернутися до цього питання, а й провести своєрідний соціальний експеримент нас змусив дзвінок до редакції однієї з пологівчанок, яка з обуренням повідомила, що напередодні приїхала до Запоріжжя о 4 годині ранку і, пред’явивши білет, спробувала безкоштовно скористатися туалетом на автовокзалі, але їй у цьому відмовили, а за вхід вимагали 3 грн., про що свідчила й табличка на дверях. Коли пасажирка спробувала апелювати до згаданого вище закону, касирка в туалеті, чи як там її назвати, сказала, що нічого про це не знає і відправила за дозволом (!) сходити в туалет безкоштовно до … начальника автовокзалу. Звісно, о 4 годині ранку на роботі його ще не було. Тож, виходить, у законі одне, а насправді – зовсім інше.

«А як реагуватимуть на прохання зайти до туалету в різних установах та громадських місцях Поліг?» – подумали ми і вирушили проситися…

Тож 7.30 ранку. До контори ЗАТ «Омега» двері відкриті, на порозі зустрічаємо техпрацівницю. «Можна зайти до туалету?» – запитуємо. Жінка дещо ніяковіє: «Та я не проти, але ж у керівництва запитати треба». Керівництво від такого прохання не в захваті і відповідає запитанням на запитання «А ви б до своєї квартири впустили? Не вистачало, щоб тут до нас ходили вервечкою!». «А якщо вже дуже припече людині, невже не впустите?» – знову чіпляємося із запитанням. «Ну, як вже зовсім комусь погано, то, можливо, й пустимо, але дивлячись, хто це буде, словом – спершу «фейс-контроль», а тоді вже все інше», – чуємо у відповідь і ставимо перший «мінус».

Йдемо далі центральною вулицею міста. Працює перукарня «Престиж». «А чи можна до вас…?» – звертаємося з тим же проханням до майстрів. «Ну, якщо тобі так вже припекло, то можемо впустити, а так ми нікого не впускаємо», – говорить знайома жінка-перукар. Дізнавшись, що це такий редакційний експеримент, і виправдовується, й жаліється одночасно: «Ми ж за воду платимо по 1,5 тисячі щомісяця, тож змушені економити її. Але завжди пояснюємо людям, що туалет є зовсім поруч, на автовокзалі. Щоправда, він платний. А взагалі, це дуже погано, що в центрі міста немає нормального громадського туалету, визнають перукарі і погоджуються з тим, що це болюча тема і її потрібно вирішувати.

Поставивши другий «мінус», вирушаємо далі. Відкриті двері до кафе «Лакомка». Просимося. Відмовляють відразу ж, пояснивши, що є вбиральня лише для працівників і вона аж ніяк не пристосована для того, щоб туди могли зайти сторонні люди. Радять зайти на автовокзал, він поруч. Знову «мінус».

А ось і автовокзал, вхід до туалету 2,5 грн. Намагаємось переконати «касира», що ми пасажири, то ж маємо право… Жінка відправляє до керівництва. Начальник вокзалу запевняє, що для пасажирів (тобто тих, хто має на руках білет на автобус) вхід до туалету безкоштовний, всі ж інші повинні платити, бо ходять сюди і торговці з ринку, й ті, що до нас ярмаркувати приїжджають, та й взагалі всі підряд. Тож, щоб підтримувати туалет у нормальному стані, там потрібно прибирати, прибиральниці за це – платити гроші, а де їх брати? Ось тому вхід платний. Поцікавившись у кількох справжніх пасажирів (тих, що з білетами), чи пускають їх до туалету безкоштовно, почули, що ні. «Це хіба вже хтось дуже на своїх правах наполягатиме», – кажуть. Тож виходить, звичайним пологівцям чи гостям міста до туалету безкоштовно таки не потрапити. Знову «мінус».

На «Хитрому» вже з раннього ранку людно. «А куди б нам оце сходити..?» – звертаємось до одного з продавців. «На «п’ятачку» є два біотуалети, запитайте там же, в кого ключ», – порадили нам. На «п’ятачку», справді, всі знають, у кого ключик, підходимо й ми. Скористатись біотуалетом можна, але за одну гривню. «Нам здається, що це зручно і для продавців, і для покупців, коли туалети поруч, тож до вас часто звертаються за ключем?, – запитуємо жінку, в якої зберігається ключ, і вже готуємось вислухати ствердну відповідь. «Ага, коли б не так, – чуємо натомість, – ось за тиждень аж 7 гривень отримала за послугу. Ніхто не хоче й гривню платити, біжать або в кущі, або до сміттєвих баків, словом, хто куди. Он тільки що дві бабусі дружненько в кущі бігали…». Виходить, хоч і невеликі гроші – 1 гривня, але й на ринку безкоштовно сходити в туалет таки не вдасться. Знову «мінус».

Вибірково вирушаємо далі. Аптека «Доктор МОМ», що на центральній улиці міста. Прохання не здивувало ні провізора, ні завідуючу закладом І.М.Брязун. «Можна, заходьте». Цікавимось, чи часто вони чують такі прохання. «Не часто, але буває. Ніколи людям не відмовляємо, бо це не гуманно. Якщо ми відмовимо, то куди людині подітися, тим більше, якщо це хтось нетутешній?» – чуємо у відповідь і, поставивши у записничку перший «плюс», вирушаємо далі.

Ось перукарня по Пролетарській,106. Молоденька співробітниця закладу І.В.Сидоренко прохання сприйняла цілком спокійно, показала куди пройти, а на запитання, чи треба платити гроші, відповіла: «Звичайно, ні». Зізнавшись, що це наш експеримент, цікавимось, чому не відмовляють таким прохачам і чи багато їх буває? «Інколи заходять люди, а не відмовляємо, бо це ж така людська потреба. А як самим доведеться потрапити в таку ситуацію, та ще й в іншому місті, що робити, коли відмовлять?». Ставимо великий «плюс» і вирушаємо далі.

Наступні наші «точки» для експерименту – кафе «Анастасія», стоматполіклініка «Дентал», кафе «Джунглі», аптека «Формула здоров’я», що біля ЦРЛ. У всіх чотирьох закладах до прохання зайти в туалет поставились цілком спокійно, аж хочеться сказати, по-людськи. Пояснили, що ніколи в таких випадках не відмовляють, бо хто ж проситиметься, якщо не припекло? У «Джунглях» бармен Аня з посмішкою сказала, що людині обов’язково ще й чашечку кави запропонують, щоб зняти стрес… У аптеці порадили зайти до туалету, що в приміщенні «швидкої допомоги», бо й самі туди ходять. До речі, саме у «швидкій» працівникам доводиться весь час набирати воду у відра (не працює бачок), але навіть за таких умов людям у жодному разі не відмовляють.

Є безкоштовний цілком пристойний туалет і на «Великому» базарі. Жінка-продавець, до якої ми звернулися, сказала, що до неї з цим запитанням підходять досить часто, бо її прилавок зразу біля входу. А ще, скориставшись нагодою, подякувала тим, хто подбав і про наявність безкоштовного туалету на ринку, й про порядок у ньому. «Це дуже важливо як для продавців, які тут працюють, так і для покупців», – запевнила жінка.

Тож із задоволенням ставимо аж шість «плюсів» і, вже майже переконані в тому, що пологівцям чи гостям міста не доведеться позичати, в разі потреби, в сірка очі та бігти в перші-ліпші кущі, заходимо, так би мовити, для закріплення результату, до кафе «Фламінго». Навіть не договоривши до кінця, чуємо категоричне «ні!» від господаря закладу. Пояснює він це тим, що дуже дорого доводиться платити за воду (стоїть лічильник), а за відкачування стоків і платити дорого, й норма 3,5 кубів за місяць – завищена. Всіх охочих потрапити до туалету відправляє до громадського, що біля міськради, а це недалеко. Коли чує у відповідь, що там брудно, то, цілком логічно говорить, що не хоче, щоб і в нього так само було. Бажаючих зайти в туалет, схоже, чимало, бо господар відповідні двері навіть стільцем підпер. Для тих же, хто прийшов до кафе пообідати чи якусь подію відзначити, звичайно, вхід вільний і безкоштовний. Отже, тут теж змушені поставити «мінус», адже будь-хто скористатися туалетом у «Фламінго» не зможе.

Отже, з 14 різних закладів та точок, які ми відвідали, у 8 нам дозволили скористатися туалетом без будь-яких проблем, у 2 це можна було зробити за гроші, у 4 – відмовили категорично або не зовсім.

Запам’яталися слова працівниці одного з кафе, яка сказала: «Сьогодні ти допоміг людині з вулиці, а завтра вона може стати постійним клієнтом твого закладу, адже люди дуже чутливі до доброти і практично завжди намагаються якось віддячити. Тож випити чашечку кави вони прийдуть саме туди, де і їм колись пішли назустріч».

Неодмінно хочеться сказати про те, що й прохачам слід вести себе по-людськи там, де їх по-людськи зустріли, і залишати про себе лише приємні враження, а не щось інше…

А нашій читачці, дзвінок якої і став поштовхом до підготовки цього матеріалу, ми повідомили, що у згаданій на початку газетній публікації говорилося й таке: «У разі порушення ваших прав як споживачів автостанційних послуг, ви можете залишити скаргу у книзі скарг на автостанції та направити офіційне звернення до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, за адресою: 03680, м. Київ, вул. Антоновича, 174 або до Інспекції з питань прав споживачів у Запорізькій області за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Дзержинського, 9.

Жінка написала скарги за вказаними адресами. Про те, яку відповідь отримає, обіцяла повідомити газеті.

Соціальний експеримент проводили

Надія Новікова та Антоніна Давиденко.

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.