22 Квітня 2016 Район 257  0 

«Дія радіації була настільки сильною, що навіть роботи, яких привозили для зачищення станції, не витримували і виходили з ладу»


Сучасність. Спогади. Минуле.

Історія. Вчорашній день.

Чорнобильці – були, заснули.

Нащадки – виросли тепер.

Тамара Мандич

 DSCF2812-1

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, в четвертому енергоблоці, стався вибух величезної сили, в результаті якого атомний реактор був повністю зруйнований. Ця сумна подія назавжди увійшла в історію людства як “аварія століття”. Найпотужніша атомна електростанція стала джерелом викиду надзвичайно небезпечних забруднювачів у навколишнє середовище. Постраждала не лише природа, радіація зруйнувала тисячі людських життів.

У Пологівському районі проживають 64 особи, які безпосередньо брали участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. Серед них є і Микола Іванович Носко – житель села Пологи, який напередодні 30-річчя з дня катастрофи завітав до Пологівського НВК з цікавими розповідями зі свого життя.

До аварії на ЧС Микола Іванович працював у Пологівському райвідділі міліції інспектором дорожньої служби. 1 травня 1986 року чоловіка разом з іншими працівниками тодішньої міліції в наказовому порядку направили до Чорнобиля для евакуації місцевих жителів. Через два тижні він повернувся додому, але не встиг набратися сил, як у жовтні знову його відправили до зони відселення. І на цей раз М.І.Носко пробув на зараженій території 3 місяці. Ліквідаторів спочатку розташували у селі Глєбовка Димирського району, згодом, у грудні, перевезли до села Термаховка Іванківського району. Миколі Івановичу довелося працювати в 10-кілометровій зоні. Він бачив реактор на відстані одного кілометра. Його обов’язком було слідкувати за регулюванням руху транспорту. Працював позмінно.

«Дія радіації була настільки сильною, – згадує Микола Іванович, – що навіть роботи, яких привозили для зачищення станції, не витримували і виходили з ладу». Хто прибирав на даху реактора, міг залишатися там не більше 5 хвилин. Після цього його зміна закінчувалася. Щодня лікарі брали кров на перевірку лейкоцитів, міряли тиск та видавали по три таблетки активованого вугілля. До штабу привозили спеціальний пристрій, який міг виявити дозу радіації у тілі людини. За зміну ліквідатору доводилося витримувати до 3-х рентгенів. Якщо доза радіації була перевищена, то з людини знімали весь одяг для подальшого його знищення, заводили до сауни, а потім проводили ретельну обробку, щоб вивести радіацію. Люди працювали у звичайній бавовняній формі, коли рівень радіації зашкалював – старий одяг знищували і видавали новий. Під час роботи у зоні відселення М.І.Носко змінив понад 20 комплектів робочої форми.

2 лютого 1987 року Миколу Івановича та ще з десяток чоловіків вивели із зони. Рівень лейкоцитів у них у крові знизився до нуля. У такому стані їм не можна було продовжувати працювати. Виїхати з села Термаховка ліквідаторам дозволили лише 17 лютого.

Звичайно, перебування у зоні, де радіація знаходиться повсюди і уникнути її просто не можливо, вплинуло на здоров’я нашого земляка. Вже наприкінці 1987 року у 25-річного Миколи Івановича почалися проблеми з тиском. Він ретельно лікувався. Проходив щорічне обстеження, відвідував санаторії, але наслідки жахливої катастрофи продовжують про себе нагадувати.

У цьому році Микола Іванович 12 травня буде святкувати свій 54-й день народження. Чоловік говорить, що життя йому продовжує його родина: дружина Світлана, сини Володимир та Віталій, а також маленька внучка, яка просто обожнює свого хороброго дідуся.

Учні НВК так перейнялися розповідями Миколи Івановича, що знову його чекають до себе у гості. Вони побажали йому сил, міцного здоров’я та залишатися і надалі таким життєрадісним, яким він є сьогодні.

В.Колесник, бібліотекар КУ «Пологівський НВК».

Фото з архіву Пологівського НВК.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.