Лідія Іванівна СЛАБИШЕВА

завідуюча відділом листів.

Микола Михайлович ДРЮЧЕНКО

фотокореспондент, член Національної спілки журналістів України.
4 Лютого 2016 Район 601  2 

Краще раз побачити…


Більше року тому коридор верхнього поверху Кінськороздорівського НВК облаштували в народознавчому стилі: поставили лавочки, спорудили церкву. Спершу боялися, що учні щось поламають, але цього не сталося.

IMG_3580-1

А дещо раніше на цей же поверх з невеличкої кімнатки перенесли й шкільний музей, який зараз ледве вміщається в двох залах.

Завівши до «Зали історичної пам’яті та національного виховання», наш гід, вчитель школи і керівник музею Олексій Іванович Черкун одразу ж пояснив, що 80 процентів експонатів зібрані всього за кілька років, але музей і досі не зареєстрований, бо збір матеріалів продовжується.

Серед останніх експонатів шкільна парта, журнали 1947-1948 навчальних років, які знайшли на горищі Кінськороздорівської початкової школи. Проте стан знахідок – ідеальний. Відкрила один із журналів, провела пальцем по довгому списку учнів зверху вниз, як це колись робила вчителька, і здалося, що відчула напружене очікування учнів четвертого класу Володимира Матченка, Галини та Тетяни Бутів, Миколи Лося. Де вони, цікаво, зараз, як склались їхні долі, чи живі?

Згодом переключила увагу на інші експонати, яких в музеї близько, а, може, й більше тисячі. Тут безліч гребінок різного розміру, корита дерев’яні, в кутку колекція кераміки – велика сила глечиків. І все колись належало роздорцям.

– Люди в селі, коли дізнались про музей, подіставали раритет з горищ й передали нам, а багато експонатів зібрали школярі, – розповідав Олексій Іванович.

Першою свої вишивані роботи принесла сільська майстриня, вчителька і керівник шкільного гуртка Любов Олександрівна Сур. Майже у повному складі її гуртківці разом з іншими учнями школи їздили до шевченківської груші в Канів. Возили свої вишивки, читали цикл віршів про грушу О.І.Черкуна. Про це писали обласна газета «Запорізька правда», столична, «Сільські вісті». Тепер ці  вишиванки зайняли почесне місце у музеї.

Серед експонатів багато старовинних речей – терези виробництва 1902 року, маслобойка, швейна машинка 1887 року, родинна реліквія Черкунів. На ній тітка Олексія Івановича після війни шила з солдатських шинелей жилетки, бурки, фуфайки, проте машинка і зараз в робочому стані.

На видному місці – портрет мами сільського художника Миколи Галича, передовички колишнього роздорівського колгоспу імені Чапаєва. Колись в актовому залі господарства висіло близько 20 портретів передовиків, і всі вони належали руці Миколи Галича. Після розпаду колгоспу їх роздали по дворах. Та в О.І.Черкуна є задум зібрати їх в музеї, але чи вдасться.

Зберігається в залі й невеличка гарба, бо справжня, на яку колись чіплялась дітвора, була завдовжки десять метрів. Є кілька гармошок, чемоданів, кошелів, чимало поробок селян. Стоїть навіть ткацький верстат. Багато років тому такі верстати були чи не в кожній роздорській хаті, ткали на них у вісімдесяті. А зараз спеціалістів не знайдеш вдень з вогнем.

– Коли станок передали музею, склали його з Іваном Івановичем Науменком, який вів у школі гурток лозоплетіння. Потім до нас прийшла роздорівська ткаля Ольга Федорівна Бадло і заявила, що складено його неправильно, пересклали під її керівництвом. А коли діло дійшло до ниток, виявилося, що й вона забула, куди їх чіпляти. – Сміявся, згадуючи цей випадок наш гід.

Чимало у залі експонатів, які розповідають про найтяжчий період у житті роздорців – Велику Вітчизняну війну, про подвиг земляка, Героя Радянського Союзу Луки Мережка. Його артилеристи витримали кілька атак, але не пропустили відступаючих фашистів.

Роздорівець Іван Гаврилович Сидорашко передав до музею фронтовий трикутник свого батька. У квітні 1945-го, коли війна відкотилась до Німеччини, він написав своїй дружині у Кінські Роздори: «Я вже скоро повернуся, буду вдома». На щастя – повернувся.

У 80-х, працюючи заступником директора школи з виховної роботи, Олексій Іванович Черкун провів захід, присвячений солдатському трикутнику і солдатським вдовам. Скільки в

жінок було радості, що на них уперше за багато післявоєнних літ звернули увагу, подарували хустки. Тоді ж зробили фото, яке нині зберігається в музеї. Готуючись до свята, вчитель розшукав сільську листоношу, котра в роки війни розносила по дворах односельців солдатські трикутники та похоронки.

У правому кутку (при вході до зали) міститься сільська хатина зі старовинною скринею, сімейними фото та іконами. Серед них є ікона сільського художника діда Садового з Чапаєвки, звідки родом і О.І.Черкун. Що цікаво, дід не тільки писав ікони, картини, він ще робив скрипки, бандури, був фокусником.

Серед експонатів є й портрет народної майстрині України Валентини Гаврилівни Харлової, її роботи експонуються на міжнародних виставках, її вишиванки носять колишній президент України Віктор Ющенко та члени його родини. А в 2011 році жінка побувала в Кінських Роздорах і на базі школи дала майстер-клас з вишивання.

Чому така знаменитість і в такому далекому селі, пояснюється просто.

З 1983 року, відколи О.І.Черкун працює в Кінськороздорівському НВК, займається відродженням народних традицій, збирає вишиті рушники й т.д. І саме завдяки йому школа вже 20 років є опорною в районі з народознавства, де проходять обласні семінари для вчителів з народознавства, заступників директорів шкіл, показові музейні уроки. Не раз сюди приїздили журналісти обласних ЗМІ, делегації з сусідніх районів. Щоправда, тодішній музей мало чим був схожий на теперішній.

– До створення «Зали історичної пам’яті та національного виховання» ми приступили в лютому 2012 року і проводили тут із старшокласниками всі суботи й неділі, – щиро ділився О.І.Черкун.

Є в музею й проект, в якому передбачені вітражі, велике панно із зображенням села Кінських Роздорів, але для його втілення немає грошей. Тих коштів, що роздобули в райцентрі, вистачило лише на шпале-ри для «Зали народного одягу та народних ремесел». А такої зали, скажу вам, немає навіть у нашому районному краєзнавчому музеї. Тут рушники із Хмельниччини, юбки з Херсонщини, полотняні сорочки з багатьох областей України. До колекції сорочок потрапила й сорочка прабабусі Олексія Івановича Черкуна, що довгий час лежала в її скрині. Ви, мабуть, не повірите, але 70 процентів національних костюмів керівник музею пошив сам. До речі, до рукоділля в школі призвичаюють не тільки дівчат, а й хлопців, котрі вишивають, в’яжуть гачком.

Тут же й знаменита колективна робота шкільного гуртка «Україна вишивана», яка рік експонувалася в Києві, а потім повернулася до школи і зайняла в музеї почесне місце.

У музейній колекції «Зали народного одягу…» налічується до 140 хусток. Частину хусток, що належали мамам, бабусям, прабабусям, приносили учні, а чимало й куплено. Серед них і штапельні, і з кашеміру, різні за кольоровою гамою, малюнком. Є серед них хустки мами та бабусі Олексія Івановича, з якими в чоловіка пов’язано чимало спогадів. Тепло бабусиної хустки він відчув іще в дитинстві, коли в сніжні зими дід Кіндрат ніс онука на руках до школи, замотавши його у велику бабусину хустку.

– Чи ходять учні до музею, чи не нудно їм у ньому? – поцікавилась у керівника?

– З великим задоволенням, – відповів вчитель. – І нерідко буває, що після кількахвилинної лекції більше години відповідаю  на їхні запитання про хустки, одяг, лялькимотанки та інше.

Згадав також свято хустки, на яке запросили й батьків школярів. Захід пройшов хвилююче, в рядах не було ні галасу, ні балачок. Коли вчитель піднявся, щоб підбити риску, учні також піднялися … й заспівали гімн.  «Пізніше багато хто з дорослих підходив до мене, дякував за захід, особливо хвалили кінцівку, до якої я не мав ніякого відношення».

Навесні цього року О.І.Черкун планує організувати зустріч з роздорським краєзнавцем і поетом Миколою Пономарцем.

Є в нього також задум відкрити ще одну залу, експонати якої розповідатимуть про школу та її учнів, адже вже зараз у фотоархіві керівника музею налічується близько тисячі фотознімків. Спонсорів би йому, аби мрії шкільного вчителя стали реальністю.

Як добре, що поміж нас є такі люди,  не байдужі до історії свого краю, своїх предків, роду, села,

школи, які шанують її і стараються зберегти для наступних поколінь.

Якщо ви ще не були в шкільному музеї, пораджу: зайдіть, не пошкодуєте.

 


  1. Учитель сказав:

    Роздорці, ви молодці. Зичу вам постійного поповнення експозиції. Добрий приклад для інших шкіл району.

  2. Читач сказав:

    Дуже гарно!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.