31 Жовтня 2016 15  0 

9.11.1976 – створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод


Колишні політв’язні, депутати Верховної Ради, у день прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р.

У 1960–1970-х рр. рух Опору радянському тоталітаризму в Україні набув різноманітних форм: від спроб теоретичного осмислення становища України в складі СРСР, створення петицій, культурно-просвітницької діяльності, видання поза-цензурної літератури – до створення правозахисних організацій, які діяли в рамках радянського та міжнародного законодавства. 1 серпня 1975 р. у м. Гельсінкі 35 держав підписали Гельсінський заключний акт, що зокрема визначав зобов’язання країн-учасниць у сфері прав людини і основних свобод. Приєднання Радянського Союзу до цієї ініціативистворювало правову базу для діяльності правозахисних організацій. В УРСР, як і в низці інших радянських республік та деяких країнах соцтабору, виникли групи сприяння виконанню Прикінцевого Акту. Так розгорнувся Гельсінський рух, основою якого стала боротьба за досягнення політичних, економічних, соціальних, національних, релігійних прав людини.

Ініціаторами заснування Української Гельсінської групи були дисиденти: Микола Руденко, Олесь Бердник, Оксана Мешко, Левко Лук’яненко, Петро Григоренко. Пізніше їх підтримали Ніна Строката, Іван Кандиба, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович. Умовною датою заснування УГГ вважають 9 листопада 1976 р. За день до цього Микола Руденко представив на розгляд ініціаторам оформлення УГГ «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод». У ній, зокрема, було зазначено, що остання сприятиме ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; домагатиметься, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж особою і державою; активно сприятиме виконанню гуманітарних статей Прикінцевого Акту Наради з питань безпеки і співпраці в Європі; домагатиметься, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорювати підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна європейська держава і член ООН була представлена окремою делегацією; з метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатиметься акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежних прес-агентств тощо.

Одним із основних завдань УГГ став збір доказів порушення прав людини в Україні та поширення цієї інформації за кордоном. За час своєї діяльності з 1976 по 1980 pp. УГГ видала 30 заяв і звернень, 18 меморандумів і 10 бюлетенів.

Для досягнення кінцевих цілей Українська Гельсінська група взаємодіяла з іншими нонконформістськими силами в Україні. Зокрема, підтримувала актив кримськотатарського руху, який зародився у 2-ій пол. 1940-х рр. у місцях спецпоселень кримських татар і вже на поч. 1960-х рр. поступово поширював свій вплив в Україні. Цілком аналогічним було ставлення лідерів українського правозахисного руху до єврейського національного руху, який, домагаючись права на еміграцію, доклав чимало зусиль для відродження єврейської мови та культури в Україні, задоволення релігійних потреб єврейської меншини, подолання негативних наслідків проявів побутового і державного антисемітизму. Окремо розвивався в УГГ релігійний правозахисний напрямок, що відстоював права різних конфесій в Україні.

Переслідування учасників Гельсінського руху радянськими органами державної безпеки, які визначали УГГ як загрозу, не лише не призвело до самоліквідації організації, а й сприяло появі у її лавах нових членів. Наприкінці 1970 – на поч. 1980-х рр. членами УГГ стали Ольга Гейко-Матусевич, Микола Горбаль, Віталій Калиниченко, Зіновій Красівський, Ярослав Лесів, Юрій Литвин, Михайло Мельник, Василь Овсієнко, Оксана Попович, Богдан Ребрик, Петро Розумний, Ірина Сеник, Василь та Петро Січки, В’ячеслав Чорновіл, Стефанія Шабатура, Данило Шумук, Юрій Шухевич та багато інших. Всього до УГГ у 1977–1988 pp. належала 41 особа. У 1982 р. УГГ поповнився двома іноземцями – естонцем Мартом Ніклусом і литовцем Вікторасом П’яткусом.

КДБ УРСР застосовувало до членів УГГ жорстокі репресії. У 1977 р. було заарештовано й наступного року засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація та пропаганда») до різних термінів ув’язнення і заслання М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича. З 1979 р. учасників Групи засуджували за сфабрикованими справами: «дармоїдство», «опір міліції», «хуліганство», «спроба зґвалтування», «незаконне зберігання зброї», «виготовлення, зберігання і збут наркотиків».

Загалом 24 із 41 членів УГГ були засуджені до різних термінів ув’язнення у таборах, тюрмах, психіатричних лікарнях, 5 з них померли (Михайло Мельник, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус). Україна стала для КДБ об’єктом длятестування найбільш брутальних та цинічних методів боротьби з інакодумством. Завдяки таким методам на поч. 1980-х рр. радянські репресивні органи фактично припинили діяльність Групи. Попри це, навесні 1979 р. у Мордовських таборах засуджені політв’язні створили Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у місцях позбавлення волі.Водночас на підставі доручення від УГГ за кордоном проводило свою діяльність Закордонне Представництво УГГ у складі П. Григоренка, Л. Плюща та Н. Строкатої, що виступало рупором українського правозахисного руху на Заході. 7 липня 1988 р. на основі досвіду діяльності УГГ була створена громадсько-політична організація Українська Гельсінська спілка.

Пологівська райдержадміністрація