абрикос

Є надія на добрий урожай

25 Квітня 2017 | Село | 76 | 0

Минулого тижня у сільгосппідприємствах району посіяли соняшник та кукурудзу на площі, відповідно, 1,5 тис. та 250 га. Продовжити польові роботи завадили дощі, яких, за даними метеорологів, за дві декади квітня випало більше 40 мм.

3035232

У Кінськороздорівському храмі новий настоятель

18 Грудня 2016 | Село | 317 | 0

Указом Преосвященного Єфрема, епископа Бердянського та Приморського від 14 грудня цього року, священник Віктор Яремчук звільнений від обов’язків настоятеля Свято-Преображенського храму с.Кінські Роздори та призначений штатним священником цього ж храму.

IMG_5973

Чапаєвські школярі допомагають дітям Донбасу

29 Вересня 2015 | Село | 187 | 0

Уже вдруге учні Чапаєвського НВК допомагають жителям сходу України. Не так давно діти 1 – 4 класів збирали теплі речі та передавали їх на передову. Сьогодні ж, учні 5 – 11 класів вирішили допомогти школярам Луганщини. Вони відправили їм дві коробки канцелярських наборів. Отримали пакунки з зошитами, ручками, олівцями та кольоровим папером і діти-переселенці, які зараз навчаються у Чапаєвському НВК.

У григорівців веселий Новий рік був

13 Січня 2015 | З редакційної пошти, Новини, Село | 47 | 1

От і настав Новий рік, але у країні майже нічого не змінилося, тяжкі часи. Але ж ми живі люди і так хочеться позбутися поганого настрою хоч на деякий час. У цьому нам допомогли учасники художньої самодіяльності Григорівського сільського клубу. Напередодні Нового року вони запросили до клубу всіх жителів села на святковий концерт. З великим задоволенням ми подивилися виступи аматорів. Були і Дід Мороз, і снігурка, і Коза (це ж її рік). Артисти вітали зі святами, співали, танцювали. А які цікаві гумористичні сценки показували! Проводили різні ігри, ми із задоволенням дивилися на циганський табір. Було дуже приємно, ми забули про всі негаразди хоч на деякий час. А ще культпрацівники вітали нас з різдвяними святами, розважали колядками. Тож від усіх жителів села висловлюю вдячність колективу художньої самодіяльності, а також григорівському сільському голові Петру Тихоновичу Баньку, який їм у всьому допомагає. За виступи, подароване свято і гарний настрій щиро вдячні григорівці землякам-артистам. Тож односельчани бажають їм здоров’я, щастя, радості, а головне – миру і злагоди в родинах і в країні. Так тримати!

За дорученням односельчан О.Варяник, голова ради ветеранів.

Жінка з в’язанкою хмизу (дорожні зустрічі)

28 листопадаа 2014 | Наші люди, Новини, Село, Суспільство | 40 | 1

IMG_6204-Лутай

У селі повсякденне життя людей обертається навколо простих, але важливих проблем. Особливо нині, в холодну пору року. Мало населених пунктів у нашому районі газифіковано, і опалення осель виходить на перший план.

Вугілля після відомих подій на Донбасі сильно подорожчало, не всі можуть його придбати. Дехто використовує електрообігрівачі, проте основна маса малозабезпечених громадян протоплює свої пічки хмизом і дровами.

Зелене Поле – маленьке населення, колишній хутір. А нині воно не має самостійного адміністративного статусу. Це вулиця Зарічна села Українського, знаходиться на деякій відстані від останнього.

Нещодавно ми їздили у творче відрядження. Завдання журналіста – підмічати навіть прості, на перший погляд, факти, надавати буденним подіям соціальне значення.

На єдиній вулиці Зеленого Поля було безлюдно. І ось увагу привернула літня жінка, яка лаштувала в

придорожньому чагарнику в’язанку хмизу. Так і познайомилися з місцевою жителькою Олександрою Федорівною Лутай.

− Вугілля з весни не припасли, а тепер не маємо можливості його купити, бо в нас із чоловіком по тисячі гривень пенсії. Дві складемо, але й тонни не купимо. А за що ж жити? − розповідає вона. − Будемо дровами пічку топити, а коли й хмизом, як надворі тепліше. Хата в нас невелика і затишна…

У 1985 році вони з чоловіком із Чернігівщини приїхали в Запорізький край. Спочатку працювали в місцевому колгоспі на Гуляйпільщині: Олександра – дояркою, а Петро – механізатором. Через декілька років почали трудитися в колгоспі «Шлях до комунізму» Пологівського району. І так до виходу на пенсію.

В Лутаїв четверо дітей. Найменший Володимир живе з батьками, інші сини – Олександр та Іван – теж у Зеленому Полі, а дочка Лідія – в Українському.

Коли були молодшими, тримали корову і свиней, а нині тільки гусей та курей. На городі потроху вправляються, бо без своєї картоплини-цибулини якось не звикли.

Приємно, що передплачують газету «Пологівські вісті», а ще «Надію» (про життя пенсіонерське). Так і проходять будні звичайної сільської родини Лутаїв.

В.Харченко.

Фото М.Дрюченка.

 

Щедра нива «Комунара» (16 листопада – День сільського господарства та переробної промисловості)

17 листопадаа 2014 | Новини, Село, Суспільство | 48 | 0

Увесь період діяльності агрофірми «Комунар» позначений лідируючими позиціями в агропромисловому виробництві району. Висока культура землеробства, а головне – діловий стиль керівництва забезпечують цей успіх. Так було, коли господарство очолював Володимир Леонідович Бандуров, таких же традицій дотримується і нинішній керівник, його син Віктор.

В.В.Бандуров, директор агрофірми "Комунар"

В.В.Бандуров, директор агрофірми “Комунар”

Не став винятком і цьогорічний сільськогосподарський сезон.

− Кожний гектар пшеничної ниви дав по 53 центнери зерна, урожайність озимого ячменю – 44 ц/га, гороху – 19 ц/га, кукурудзи – 51 ц/га. А врожайність соняшнику склала більше 30 центнерів з гектара. На жаль, у цьому році повністю вимерз льон − розповів Віктор Володимирович. − Якби ще й закупівельні ціни були співрозмірні понесеним затратам, адже нинішнього року різко подорожчали пальне, міндобрива, насіння, засоби захисту рослин.

Не відмовляються в господарстві від тваринництва. Тут утримують більше 1500 свиней. Цьогорік провели реконструкцію одного корпусу для тварин: поміняли вікна на пластикові, модернізували систему водопоїння, поставили гноєтранспортер, відремонтували котли опалення – загалом витрачено більше 150 тис. гривень.

Великі кошти направлено на оновлення матеріально-технічної бази. Нинішнього року придбали навантажувач фірми «Маніту» вартістю 1 млн. 400 тис. гривень, кукурудзяну жатку за 800 тис. гривень. Обгородили територію току і мехзагону.

IMG_4867

Зварник Ю.В.Самойленко, механізатор О.В.Харкевич, токар А.І.Салістий, головний інженер П.М.Дмитренко.

Поцікавився у В.В. Бандурова, як вирішуються соціальні питання. Агрофірма опікується сільською водопровідною мережею (кожний споживач платить 1,70 грн. за кубометр води, а якщо колонка біля двору – по 2 грн. з двору), організовано вивезення сміття, обкіс сільських вулиць, обслуговують вуличне освітлення та інше.

За кошти господарства розробили проектну документацію на прокладення нового, замість зношеного, водопроводу в Решетилівському та Чумацькому, потративши більше 80 тис.гривень.

IMG_4810

Бухгалтерський колектив агрофірми.

Поза увагою не залишається  місцева школа, сільський клуб, бібліотека. Відчувають турботу й пенсіонери.

В господарстві вже практично розрахувалися з оплатою оренди земельних паїв. За словами В.В. Бандурова, орендна плата склала 5 відсотків від їхньої вартості. Крім того, для власників паїв передбачена оранка городів до 0,5 га безкоштовно.

IMG_4875

Механізатор В.В.Лісков, головний агроном В.М.Соколовський.

Упевнено йдуть «комунарівці» в наступний рік. В оптимальні агротехнічні строки механізатори посіяли озиму пшеницю на 1157 гектарах (на 100 га більше, ніж торік) та ячмінь на 190 гектарах. Хоча, визнає керівник, економічна нестабільність примушує оптимізувати витрати, відслідковувати цінові тенденції і упереджувати можливі збитки.

Говорили з В.В. Бандуровим про перспективи сільського господарства. На його думку, міцне базове товариство є опорою місцевої громади, адже податки залишаються тут і працюють на всіх селян.

В.Харченко.

Фото М.Дрюченка.

 

Вітряк Мінського

11 листопадаа 2014 | Наші люди, Новини, Село, Суспільство | 146 | 2

У середині жовтня були в Семенівці. День видався  сонячним, подував свіжий осінній вітерець – і не холодно, і не жарко. Гарний час для завершення справ на городі, на обійсті. В селі завжди роботи вистачає: скопати грядки в садку, знести у підвал пізню капусту і кормові буряки, за погоди і підрубати дровець.

IMG_8773

Я вийшов з двору Дамаскіних, які розповідали про заняття картоплярством. Через декілька хат мою увагу привернув високий вітряк, що ховався в глибині садиби. Його лопасті оберталися під подихами вітру.

Через декілька хвилин уже знайомився  з господарем – Віктором Григоровичем Мінським. Чоловік не з місцевих, хоча проживає тут уже досить давно. Він запоріжець, але свого часу, коли в місті стало жити непросто, об’їхав пів-Дніпропетровської і Запорізької областей, щоб знайти підходяще житло в селі. А обрав Семенівку. Перевіз сюди маму. Вона три роки тому померла, нині господарює сам. Уже на заслуженому відпочинку.

Віктор Григорович працював на різних підприємствах Запоріжжя. Зокрема, на «Мотор-Січі», «Прогресі», «Перетворювачі». За професією електронник, спеціаліст з обслуговування верстатів з цифровим програмним управлінням. Пригадує, як на «Прогресі» вийшов з ладу японський верстат. Потрібно було проточити титановий вал. Дуже філігранна робота, строки підпирають. Біля обладнання декілька днів кумекала вся інженерна рать заводу, але нічого не виходило. Зрештою покликали Віктора Григоровича. Йому вдалося з’ясувати причину:  проблема полягала не в електроніці, а в механіці – вийшов з ладу підшипник. Останній швидко замінили, і верстат почав працювати.

Маючи хист до винахідництва, чоловік на базі «Запорожця» сконструював електромобіль. В 90-х роках спостерігалися черги за бензином, а він їздив на роботу машиною. Отож поставив

14 акумуляторів, під’єднав до електродвигуна, помізкував над тягловими агрегатами і ходовою частиною – і незвичайне авто помчало вулицями Запоріжжя. Правда, зарядки вистачало на 30 кілометрів, але цього виявилося достатньо. На ніч умикав вилку в розетку побутової електромережі – і знову «Запорожець» був на ходу. Потім цю машину він продав.

Вітряк у нього уже другий. Перший був громіздкий, не давав того ефекту, на який розраховував Віктор Григорович. А ось нинішній уже крутиться четвертий рік.

Дюралюмінієві лопасті знаходяться на дев’яти-метровій трубі. Вони повертаються за вітром. Сила останнього примушує працювати трифазний електродвигун потужністю 3 кіловати. Електроенергію, що виробляється, Мінський використовує для опалення будинку, в якому стоять конвектори. Для цього він провів окрему лінію. А для освітлення й інших побутових потреб оселя підключена до централізованого енергозабезпечення і, звичайно ж, до лічильника.

Віктор Григорович – палкий прихильник вітроенергетики. З ідеями її впровадження недноразово звертався і в міністерства, і до тодішнього Президента Ющенка. Втішних відповідей не отримав, самі відписки. На фоні сьогоднішніх енергетичних проблем навіть лозунг свій придумав: «Догазувались?! Незалежність – це вітроелектростанції!»

Показав власноруч складену таблицю недоліків різного виду електростанцій. Наприклад, атомні, теплові, на побутових відходах забруднюють атмосферу, грунт, воду, загрожують вибухами і  т.п. негативними чинниками. А ось вітрові жодних з 30 позицій не мають.

Звернув увагу на невелику, розміром з книжку, панель на вікні веранди, від якої відходили тоненькі провідки і підходили до радіоприймача «ВЕФ».

− А це маленька сонячна батарея, − посміхнувся семенівський умілець. − Правда, я зробив її не сам, а купив давно. Від неї в сонячні дні працює радіо, можна зарядити мобільний телефон.

А ще обладнав свій будинок системою відеоспостереження. І це не так дорого, як хтось думає. Годувати собаку вийде набагато дорожче. А іншу живність він тримає. Є кури, десяток кроликів. Садить город для вирощування картоплі та деяких овочів, решту землі засіває.

Любить читати, цікавиться суспільно-політичними процесами в Україні. І все в розмові зі мною наголошував на розвиткові вітроенергетики: «Настане час, і її впроваджуватимуть повсюдно. Життя примусить».

В.Харченко.

Фото М.Дрюченка.

 

Звітували роздорівські митці

13 Серпня 2014 | Культура, Новини, Село | 42 | 0

9 серпня творчий колектив Кінськороздорівського сільського клубу звітував про проведену роботу за рік. Перш ніж провести захід. працівники культури відвідали могилу земляка-льотчика, капітана Дмитра Шингура, який загинув під час проведення АТО на сході нашої країни і вшанували його покладанням квітів.

S1370037

Пронизана духом патріотизму. з використанням національної символіки програма звіту була присвячена 200-річчю Т.Г.Шевченка та 75-річчю Запорізької області. Працювала виставка робіт місцевих умільців та фотовиставка-звіт про культурне життя села.

На сцені Артем Дудка, Катерина Ганенко, вокальні гурти «Лілеї» і «Дивоцвіт» співали українські пісні, танцювальний колектив «Квітень» виконував хореографічні композиції «Помолімось», «Молдавський», «Єдина Україна». Альоша Сур, сестри Маша і Даша Іванови та Дмитро Рябченко читали вірші великого Кобзаря, драматичний гурток показав уривок з п’єси «Тополя». Ведучі концерту Ірина Кулачок Дмитро Рябченко втілили в життя усі задуми авторів сценарію. На сцені свої таланти продемонстрували близько 60 учасників художньої самодіяльності, а 200 глядачів аплодували стоячі.

Сільський голова О.Г.Захряпа відзначив Подяками сільської ради директора клубу Л.О.Колісник та художнього керівника О.М.Дмитренко, а учасникам вручив солодощі.

Привітали митців начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації М.В.Діденко, директор районного організаційно-методичного центру С.П.Колісник..

Фінальним акордом концерту стала пісня «Хай живе надія».

Хай живе, хай живе надія!

Хай земля, хай земля радіє!

Хай печаль серце оминає,

І добро всіх людей єднає!

Молімось за наших захисників і за мир!

 

М.Діденко, начальник відділу культури і туризму РДА.

Фото надала м.Діденко.

 

 

Помощь комбината «Запорожсталь» жителям села Ивана Франко

6 Серпня 2014 | Новини, Село, Суспільство | 70 | 10

Вчера у жителей Пологовского района праздник. Теперь питьевую воду селяне смогут получать бесперебойно . Совместными усилиями народного депутата Украины Александра Дудки и генерального директора Запорожского металлургического комбината «Запорожсталь» в собственность громады безвоздмездно переданы оборудование и водонапорная башня.

img_8355

Бесперебойное водоснабжение – одна из главных проблем жителей села Ивана Франка Пологовского района. Особенно остро нехватка воды ощущается в летний период. Собственной артезианской скважины у громады нет. Пользуются системой водоснабжения местного сельхозпредприятия, на балансе которого находится водонапорная башня и насосное оборудование.

“Проблеми з постачанням водою ставали все складнішими і складнішими, для жителів села Івана Франка, і ми її все більше і більше відчували, тому що перебої були все частішими. Особливо це нас почало турбувати останні роки, і разом з сільською радою ми намагались вирішити питання передачі цієї свердловини і башти у комунальну власність сільської ради”, – говорит председатель Пологовского районного совета Юрий Коноваленко.

За помощью в решении проблемы, жители села обратились к народному депутату Украины Александру Дудке. Сегодня на встрече с сельчанами он отчитался о достигнутых договоренностях.

“Я розібрався – хто є власник окрім цього базового сільгосппідприємства, оказалось, що за цим стоїть комбінат «Запоріжсталь». Я звернувся до керівника – генерального директора Ростислава Ігоревича, за що його хочу подякувати і від себе особисто і від жителів цієї сільської ради, я якраз вчора в нього був, і питання вирішили позитивно, тобто передано безкоштовно в пользованіє місцевих жителів і водогін, і башта, і все що відноситься до цього. Люди будуть з водою – це головне, що вдалось зробити”, – заявил народный депутат Украины Александр Дудка.

В результате, сельской громаде удалось сэкономить 85 тысячи гривен из местного бюджета , которые предполагались выделить на покупку водонапорного оборудования. Теперь высвободившиеся средства направят на благоустройство села.

 

Источник:  http://tv5.zp.ua

 

В їдальні пахне смачно

29 Липня 2014 | Наші люди, Новини, Село | 50 | 0

IMG_3339  Городник Анжела, Галич Ганна, ст. кухар Нестеренко Л.Я. Семенівське 099-76-93-259

Що може бути смачнішим за літній український борщ з молодої картопельки, хрумкої капусточки, свіжих помідорів та запашного перцю, приправлений сальцем з часником. Я вже не кажу про другі страви з величезною домашньою котлетою, підсмаженим шматком свинини та із золотистою скоринкою пиріжки з вишнями, абрикосами чи яблуками. З точки зору дієтологів все це дуже шкідливе для людського шлунку, але насправді таке смачне, таке апетитне, що просто пальчики оближеш. І ось такими обідами під час жнив годували в мехзагонівській їдальні ТОВ “Семенівське” старший кухар Любов Яківна Нестеренко і її помічниці Анжела Григорівна Городник та Ганна Степанівна Галич.

За перші та другі страви відповідала старший кухар Любов Яківна, за випічку – Анжела Григорівна, а Ганна Степанівна увесь місяць була, як кажуть, на підхваті, допомагала жінкам у гарячу жнивну пору, коли комбайнерів і всім, хто був зайнятий на збиранні врожаю, треба було нагодувати двічі на день, подати і обід, і вечерю.

З цього понеділка жінки перейшли на приготування одних лиш обідів, але роботи на кухні все одно не поменшало. Дещо вивільнився час, щоб зайнятись заготівлею огірків та помідорів на наступний сезон, наварити повидла з яблук для пиріжків. Адже у листопаді їдальню тимчасово закриють, а в березні з початком підготовки техніки до польових робіт у ній знову смачне запахне борщами та пиріжками. Чоловіків, що зайняті на важкій роботі годувати треба не тільки ситно, а і смачно, бо, самі розумієте, на голодний шлунок ніяка робота на думку не йде.

Л.Слабишева.

*Кухарі Анжела Григорівна Городник, Ганна Степанівна Галич та Любов Яківна Нестеренко.

Фото М.Дрюченка.

На волю Господа розраховуй, але і сам не байдикуй

29 Липня 2014 | Наші люди, Новини, Село | 71 | 0

За підрахунками світових експертів, українці – найбільш політизована нація. У всіх фінансових або соціальних негараздах 90 відсотків наших співгромадян звинувачують недолугість керівництва країни, світові економічні кризи, безліч інших факторів. От якщо би не… Змогли б… Досягли б… Подібної життєвої позиції аж ніяк не поділяє сім’я Бойків з села Шевченкового Тарасівської сільської ради. Керівник фермерського господарства «Лан» разом із дружиною Анною з молодих років опирається лише на власні сили та досвід.

IMG_0917

На рубежі сторіч загальна площа земельних паїв, які обробляло подружжя, становила всього 21 гектар. Почали з малого. Реалізація перших врожаїв дозволила поступово розширити посівні площі. Зараз фермерське господарство «Лан» обробляє 144 га угідь. Кількість пайовиків, які вирішили довірити оренду земель подружжю Бойків, складає 26 осіб. За останні роки з боку орендодавців не виникало жодних претензій щодо своєчасності або обсягів оплати за користування ділянками.

Зараз бюджет фермерів дозволяє використовувати у виробництві працю найманих робітників Анатолія Ковальського та Юрія Столяренка. Хлопці своєчасно отримують пристойну заробітну платню. Це робить їх зацікавленими у високій продуктивності.

На допомогу людям – потужна сільськогосподарська техніка: 2 трактори МТЗ, один Т- 150, комбайн «Дон-1500» та дві вантажівки «ГАЗ» і «ЗІЛ». Минулого року обсяг коштів дозволив запастися дизельним пальним за старими цінами. Цьому також чимало посприяв відносно м’який податковий клімат у країні.

– Помірне оподаткування дозволяє експериментувати із закупівлею посівних матеріалів та добрив. Зараз ми вирощуємо соняшник, ячмінь та озиму пшеницю. Враховуючи кліматичні особливості нашого краю, підібрали чудові сорти соняшнику американської та французької селекцій. Добрива переважно російського виробництва, але напруження стосунків із північно-східними сусідами, останнім часом змушує підтримувати вітчизняних виробників. А щодо зернових культур – кращих селекцій злаків, ніж в Україні, немає ніде у світі, – запевняє Леонід Васильович.

Поки чоловік разом із найманими робітниками працює в полі, дружина Анна Григорівна порається по господарству. Щоденні клопоти не з легких, адже треба доглядати город, фруктові дерева, шістьох свиней і стільки ж поросят, п’ятеро овець та багато птиці. Ніколи не жаліється на долю.

– Якщо впораюся з рослинами та тваринами – чекає не менший обсяг роботи всередині оселі: треба прати, прибирати та обід готувати. Коли вистачає часу, навіть дозволяю собі випікати хліб за власним оригінальним рецептом, – долучається до розмови дружина фермера.

Інколи матері допомагають молодша донька Анастасія, яка закінчила сьомий клас місцевої школи. Влітку до господарчих справ залучається старша дочка Лілія, студента юридичного факультету ЗНУ, яка приїздить до батьків на канікули.

Цього року фермерське господарство «Лан» отримало непоганий врожай зернових. Соняшник – в процесі дозрівання. Поружжя фермерів потроху розраховує фінансову політику на найближчий час, адже попереду вирішення питань з реалізації продукції, підготовка до збору соняшнику та наступної сівби озимих культур. Сподіваються не лише на волю Бога, але й на власні сили та навички ведення господарства.

Отже, якщо є працьовиті руки і розумна голова, кожен українець зможе забезпечити себе та власну родину всім необхідним для раціонального безбідного життя на зразок сучасних європейців. Треба тільки роботи не цуратися.

К.Григор’єв-Беркутов.

Фото І.Лісової.

 

 

 

Чубаряни: «Слава Україні!» (подорожні записки)

25 Липня 2014 | Наші люди, Новини, Село, Суспільство | 28 | 0

Вирушали в Чубарівку в передчутті нових знайомств і вражень. В принципі, кожне творче відрядження їх дарує, тому завжди із задоволенням вибираємося в села.

Зустрічі із сільськими жителями дуже часто нам, журналістам, окрім цікавої інформації та героїв публікацій, дають свіжі подихи натхнення. Їх можна порівняти із ковтками живильної води у спекотній пустелі. І хочеться напитися сповна, щоб втамувати спрагу, так би мовити, інформаційний голод і віднайти музу творчості.

Так було і в Чубарівці. Патріотичний дух селян вразив своєю силою. Щойно під’їхали ми до центру села, вся увага чубарян була прикута до редакційної «Ниви» і її пасажирів.

IMG_2072

– Сепаратисти!? – чи то жартуючи, чи то всерйоз вигукнув хтось із чоловіків, які сиділи біля одного з магазинів за столиками і грали в доміно. Як пізніше розповіли селяни, там щодня відбуваються справжні чемпіонати гри в доміно. Отой майданчик біля магазину, схоже, служить їм не тільки як місце для відпочинку, а ще й за спостережний пункт. Жодна автівка по селу не проскочить непоміченою, особливо тепер. Це ми відчули на собі.

– Якби до вас щодня приїздили такі «сепаратисти», як ми! – посміхаючись, жартуємо – і тон розмови одразу м’якшає. Чоловіки з Чубарівки, які навіть повставали зі своїх місць за столиками, покинувши гру в доміно, і, мов горобці, визирали на нас, розслабилися. Свої ж приїхали. Повернулися до своєї справи і звичних розмов. Останнім часом тут переважно говорять про політику, Україну, а ще про війну на Донбасі.

Мені їхня пильність і реакція сподобалися. Чубарянами треба пишатися. Ось такі вони всі зі своїм духом патріотизму і прагненням кращого життя, а також готовністю захищати рідне село від непроханих гостей. Пізніше, коли у цетрі села стало менш людно, торговці почали збиратися, перекинулася кількома словами з Іваном Шангалою, який допомагав своїй дружині Світлані з торгівлею (продають овочі).

– У нас жителі всі за Україну. Чубарівці козацького роду, тож не личить їм зраджувати свою державу ні в думках, ні в діях! – з гордістю із твердою впевненістю в єдності громади сказав Іван. Потім цікавився настроями в інших населених пунктах району.

Ближче до обіду в центрі стали збиратися люди. Всі вони чекали рейсових автобусів. Світлана Скрибець поспішала додому, адже там на неї чекав онучок. В неї запитала, чи чути щось про ремонт дитячого садочка, що у центрі Чубарівки? А вона розповіла, що було б непогано, якби він працював. Той садок, який зараз функціонує, зручний і комфортний, теплий, але невеликий, та й аж на краю села. Якби відремонтували садок у центрі, багатьом батькам було б зручніше, та й місця там набагато більше. Поки що то лише мрії.

А тим часом переді мною стали жіночки та й гомоніли про своє. Одна з них жалілася, що ноги болять, а присісти, очікуючи автобус, ніде.

– Михайлівна, піди обіпрись об стінку, хоч так легше буде, – підказували їй інші. Познайомилися ми з нею. Цією жінкою виявилася Людмила Скрипаль. Свого часу працювала вона парторгом, економістом у місцевому колгоспі, а тепер на пенсії. Саме чекала автобус із Запоріжжя. На тому місці, як розповіли селяни, зупиняються всі автобуси, які йдуть через Чубарівку (слава Богу, вони ходять, тож з транспортом нема проблем), але стаціонарна

зупинка там відсутня. На жаль, немає там і ослінчика, де могли б присісти принаймні літні люди, чекаючи автобус. Можливо, нікому в голову думка про лавочку не приходила. Тож є нагода зробити добру справу і встановити хоча б одну лавку. А між тим жінок ще більше турбувало питання, чи не дійде війна і до нашого району?

– Ми всі хочемо спокою і миру! – майже хором звучали голоси чубарянок.

Як тільки автобус забрав пасажирів, у центрі стало пусто. Вже накрапав дощ, а тоді пустився сильніший. Через дорогу забігла у поштове відділення. А там якраз листоноші Наталія Сліпченко та Алла Лавракова розкладали газети (саме був четвер), щоб свіжу пресу доставити читачам. Серед газет, які читають чубаряни, найбільше – «Пологівських вістей».

– У нашому селі вашу газету передплачують майже в кожній сім’ї, – каже, не відриваючись від справ, завідуюча відділенням Лариса Дідович. А в працівників пошти справ багато. Тим більше, що раніше у відділенні працювало п’ять поштарок, а тепер залишилося лише дві. Тож тим, кого не скоротили, доводиться працювати одразу за кількох.

Дощ, як швидко почався, так швидко і закінчився. Листоноші вийшли на свої маршрути, а я в очікуванні колег пройшлася центральною вулицею Чубарівки. Там на перехресті стовп, на ньому – жовто-блакитний стяг тріпотить на вітру, немов флюгер, а на асфальті жовтою фарбою написано: «Слава Україні!»

Н.Осипенко.

Фото І.Лісової.

Розмова на водопої (дорожні зустрічі)

24 Липня 2014 | Наші люди, Новини, Село, Суспільство | 33 | 1

Із басанцем Віктором Цикалом я познайомився в незвичний спосіб. Коли проїжджали центральною вулицею села, мою увагу привернув важкий мотоцикл К-750 з причепом, на якому стояла бочка. Панував спокійний літній день, і молодий чоловік із загорілим торсом напував водою телят на вигоні.

IMG_2964

Виявилося, що він хазяйнує серйозно. Крім згаданих телят, у Віктора ще й 7 корів у той день на пасовищі в степу знаходились. Тримає і свиней та іншу домашню живність.

Розповів, що підходящої роботи в селі немає, а на тисячу гривень працювати в чужого дяді не хоче. До того ж, в нього молода дружина Марина і двоє синочків – Вітя і Романчик. Серед односельчан немало тих, хто живе від реалізації молока та продуктів його переробки. Ось і Віктор вирішив зайнятися тваринництвом.

У травні минулого року, щоб легше було доїти своїх рогатих годувальниць, придбав доїльний апарат «Буренка». Здав усі необхідні документи в районне управління агропромислового розвитку для відшкодування покупки (є державна програма стимулювання сімейних ферм), але коштів до цього часу не отримав. Бюджет пустий…

Конче чоловікові потрібна і косарка. Але як її купиш, коли нова коштує 145 тисяч гривень?! Та й «беушна» дорога, в межах 60 тисяч гривень. Тож довелося цього-рік наймати цей агрегат, щоб заготувати сіно.

Пропонували Вікторові Цикалу створити приватне підприємство. “Але – говорить він, – турбот, у тому числі бухгалтерського плану, буде багато, а чи стане краще господарювати? Одноосібником, все-таки, вільніше. Хотілося б тільки, щоб держава звернула увагу й на таких, як я, підтримала на початковому етапі. А далі вже якось самі…”

В.Харченко.

Фото М.Дрюченка.

Подовше б літо не кінчалось

24 Липня 2014 | Наші люди, Новини, Село | 23 | 0

IMG_2961 Пеньков і Тимошенко

У вересні однокласники Павло ПИНЬКОВ (зліва) та Володимир ТИМОШЕНКО підуть до восьмого класу Шевченківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. А поки що у хлопців канікули. Обід-ньої днини, коли сонце сягне зеніту, їдуть велосипедами на ставок, бува, що зазирають до книжок. Але більшість часу віддають рутинній селянській роботі, пораються на городі, в хліву. Для них це діло звичне, спосіб життя, як і для їхніх батьків. І все одно вони люблять свою Басань, найрідніше і найгарніше село в світі, в якому і мріють залишитись жити.

Фото М.Дрюченка.