«Посмішка завжди буде на вустах»

25 Липня 2014 | Район | 160 | 0

Навіть у глибинці можна реалізувати себе і досягти успіху? – Легко!

Будь-яка мета досягається невеликими кроками. Отак крок за кроком дівчина з Кінських Роздорів Світлана Лось наповнила своє життя яскравими і насиченими барвами, змістом і успіхом. Це викликає велику повагу і захоплення.

IMG_2309

Роздорівчанка – мила і приємна дівчина, комунікабельна і життєрадісна, а ще дуже цілеспрямована. Тільки доля, на жаль, не надто до неї прихильна. Світлані пощастило народитися у чудових, люблячих і дбайливих батьків – Людмили та Олега Лосів. Дуже прикро, що родова травма залишила слід на все життя і прикувала таку чудову людину до інвалідного візка. Але їй це аж ніяк не завадило закінчити місцеву школу із золотою медаллю, отримати вищу педагогічну освіту у Бердянську і досягти успіху в мережевому маркетингу. Світлана понад 2,5 років співпрацює з всесвітньовідомою фірмою «Оріфлейм» і вже 1,5 роки є приватним підприємцем.

З чого все починалося? Все досить банально. Отримавши педагогічну освіту, Свєта сподівалася заробляти собі на життя репетиторством. Потім зрозуміла, що в селі ця справа безперспективна. Вирішила, що роботу треба шукати в Інтернеті. І ось одного дня робота сама знайшла її. Роздорівчанка отримала повідомлення від незнайомої дівчини, яка обіцяла непоганий заробіток. Світлана подумала, що нічого не втрачає, тому вирішила спробувати. А чому б ні? Хоча й сама, мабуть, до кінця в успіх не вірила. Тож були сумніви попервах. Мовляв, кому ця косметика тут потрібна? Який бізнес може бути в селі? А виявляється – може бути і досить успішним!

– Спробувала продавати косметику. Мені подобалося це, але доходу майже не приносило. Набувала необхідні знання. Через деякий час дівчина, яка мене запросила в компанію, запропонувала будувати свою мережу. Тільки тоді я почала добре заробляти. Зрозуміла, що є певна система роботи, і якщо її дотримуватися, то можна багато чого досягти. Через рік стала директором. Моя команда розрослася. Спілкуюся з усіма за допомогою телефону, скайпу чи Інтернету. А заробітну плату отримую у процентному співвідношенні від товарообігу. У цій роботі головне – креативність і комунікабельність. Тоді все вийде, – запевняє Світлана і зізнається, що є невеличкий секрет успіху. Треба перебороти лінь і обов’язково поставити перед собою мету, а тоді вперто йти до неї. У роздорівчанки це вийшло. Вона навіть прописала, які кроки їй щодня треба виконувати на цьому нелегкому шляху. Мета само собою щохвилини про себе нагадувала. Світлана дуже хотіла за отримані кошти придбати собі візок з електроприводом, щоб було легше рухатися. А коштують такі візки дуже недешево. Все ж завдяки власній наполегливості дівчина втілила в реальність свою давню мрію. За отриману премію, коли стала директором, та заощаджені кошти їй вдалося придбати хоч і не новий, але набагато зручніший візок на акумуляторах.

Тепер Світлана поставила перед собою іншу мету – досягти рівня «золотого» директора. Для цього свою команду треба ще розширювати і товарообіг збільшувати.

Батьки підтримують дівчину в починаннях і радіють її успіхам. Світлана Лось, можна сказати, стала бізнес-вумен. І це в глибинці. Виходить, всього можна досягти – варто лише дуже захотіти.

Нещодавно збулася ще одна мрія роздорівчанки. Її вірші опублікували у літературному альманасі «Софія». Саме тут, в поезіях, її світ, роздуми, переживання, мрії, лірична, а інколи й ранима душа. Улюбленої тематики, як зізнається Світлана, у неї немає. Проте у кожному вірші простежується життєстверджувальна позиція автора, прагнення до життя, незламний характер.

КЛОУН

Рисуя улыбку от уха до уха,

Наносит грим уставший клоун.

И зритель не знает, когда ему плохо,

Когда он в чем-то разочарован.

Смешная одежда и рыжий парик,

В который неловко впутаны дреды,

Скрывают тот неистовый крик,

Что рвется из глубоких душевных недр.

На сцене он шут, балагур и паяц,

Срывает овации, дико хохочет.

Но только прячет свой грустный взгляд

От мимо прохожих… От мимо прохожих…

ВТОМИЛАСЯ

Втомилася… Але не плачуть сильнi.

Не виливають душу всiм пiдряд.

Попри нестерпний бiль по усiм тiлi

Посмiшка завжди буде на вустах.

Втомилася… Наллю мiцноп кави

(без цукру – як моє життя).

Нехай гiрчить – мене цим не злякаєш,

Я вперто буду пити до кiнця…

Р.S. В одному зі своїх віршів Світлана написала: «Я просто жизнь свою люблю!» Хочеться, щоб життя цій чудовій дівчині відповідало взаємністю і дарувало щодня – натхнення, щохвилини – здоров’я і сили, щосекунди – щастя.

Н.Осипенко.

Фото М.Дрюченка.

Благодійна допомога Пологівським медзакладам: куди йдуть гроші?

18 Червня 2014 | Район | 43 | 1

Те, що конституційна норма, яка гарантує нашим громадянам надання безоплатної медичної допомоги, залишилась тільки на папері – сумна реальність.

106cf063c5adfa61

Всі, кому доводиться звертатись до медичних закладів чи то через хворобу, чи то медогляд пройти, платять гроші. За ліки – само собою. А крім цього – за медичну картку, проведення аналізів та й просто огляд у лікаря. Останнє вам у медзакладах заперечуватимуть, переконуючи, що лікарі оглядають хворих безкоштовно, а вже потім вдячні пацієнти добровільно вносять певні суми (за своїм бажанням) до благодійного фонду, що діє при лікарні. На жаль, маємо непоодинокі приклади того, що свідчить про зворотне: людина не потрапить на прийом до лікаря, аж поки не сплатить певну суму благодійної добровільної допомоги. Деякі медики називають цілком конкретні цифри. Особливо прикро, коли йдеться про огляд маленьких дітей. А є й такі випадки. Тож нерідко чуємо запитання: на що витрачаються внесені людьми дровільно-примусово кошти, та хто контролює ці витрати?

Прокоментувати ситуацію та розповісти про діяльність благодійного фонду «Добрі справи», що діє при Пологівській ЦРЛ, ми попросили головного бухгалтера фонду Л.М.Логвиненко.

– Найперше хочу нагадати, що наш благодійний фонд діє з 2003 року. Я висловлюю велику вдячність усім небайдужим людям, які за цей час внесли благодійні кошти, підтримавши тим самим наші медзаклади. Спасибі всім, хто допомагає й зараз, незважаючи на складну ситуацію в нашій країні. За благодійні кошти ми маємо можливість вирішувати дуже багато невідкладних завдань. Внески у нас, справді, добровільні. Якщо людина не має змоги зробити внесок, її ніхто не примусить. Вимагати сплатити конкретну суму лікарі не мають права, особливо ж коли мова йде про огляд дітей, навіть іногородніх. Є люди, які за власним бажання роблять суттєві внески, за що ми їм дуже вдячні. Вдячні й тим, хто надав нехай і невелику матеріальну допомогу. Трапляються, правда, випадки, коли пацієнти обурюються, почувши прохання зробити благодійний внесок.

Ми ведемо чіткий облік як надходження коштів до благодійного фонду, так і їхніх витрат. Так, за минулий 2013 рік від населення отримали благодійної допомоги на суму 274462 гривні. За ці кошти придбали наступне:

• для кабінету ЕКГ поліклінічного відділення папір ЕКГ – 1100 штук рулонів, металопластикове вікно;

• хімічні реактиви для КДЛ на суму 20246 грн., фотометр – 8200грн.;

• дезактивуючі засоби для всіх відділень та поліклінічного відділення на суму 10831 грн.;

• контейнер для забору крові та пробірки у відділення трансфузіології на суму, відповідно, 3840 та 580 грн.;

• стерилізатор сухожарового ГП-40, суміш «Малютка», металопластикові вікна й двері для пологово-гінекологічного відділення на суму 4608 грн.;

• бактерицидні опромінювачі для баклабораторії та поліклініки на 960 грн.;

• рентгенплівку – на 1830 грн.;

• пальне для безперебійного виїзду автомобілів швидкої медичної допомоги – на 1100 літрів;

• електрообігрівач для ЛОР-відділення –2957 грн.;

• медматеріали для стоматологічної поліклініки – 30565 грн.;

• господарчі товари на 30309 грн.;

• канцтовари на 8191 грн.;

• бланки на 16637 грн.;

• миючі засоби на 2380 грн. та інше.

На ремонт автоклава для стерилізації виробів медичного призначення та повітря витратили 6506 грн.; на ремонт апарату УЗД для УЗД-кабінету поліклінічного відділення – 4280 грн. За благодійні внески зроблено ремонт у кабінеті №102 поліклінічного відділення.

Всього за 2013 рік було витрачено 241733, 85 грн., отриманих від громадян як благодійна допомога.

Користуючись нагодою, хочу ще раз подякувати всім, хто підтримував і підтримує наш благодійний фонд «Добрі справи» та запевнити, що він цілком виправдовує свою назву, адже кожна витрачена гривня йде на покращення умов перебування пацієнтів у медичних закладах та прискорення їхнього одужання. Хочу особливо підкреслити й те, що без допомоги людей наш благодійний фонд просто не зміг би функціонувати.

Записала Н.НОВІКОВА.

 

 

Переможців визначено

14 Травня 2014 | Район | 17 | 0

Настав час підбивати підсумки. А який із фотознімків найкращий, вирішували, знову ж таки, ви, шановні читачі, голосуючи на сайті газети і за допомогою купонів, які приносили в редакцію. Родини, які набрали найбільшу кількість голосів, отримають пам’ятні подарунки від редакції напередодні 15 травня – Міжнародного дня сім’ї. Призових місць, як завжди, три. Тож переможцями конкурсу «Родина – зірка єдина» стали родини Сивашів (40% голосів), Устименків (20% голосів) та Чемерисів (15% голосів). Вітаємо переможців і чекаємо їх в редакції «Пологівських вістей» для вручення пам’ятних подарунків.

Родина – зірка єдина (ІНТЕРНЕТ-ГОЛОСУВАННЯ)

8 Травня 2014 | Район | 211 | 1

Голосування проводиться лише серед авторизованих користувачів.
(для коментування авторизація не обов’язкова)

Наприкінці жовтня минулого року наша газета «Пологівські вісті» оголосила фотоконкурс «Родина – зірка єдина». Кожен з вас, шановні читачі, міг взяти участь у ньому, надіславши до редакції якісні фотознімки на задану тему.

Їхній подвиг безсмертний відлунює в наших серцях (ФОТОГАЛЕРЕЯ)

30 Квітня 2014 | Район | 47 | 11

Ці знімки нашого фотокора М.ДРЮЧЕНКА зроблені в різні роки. На жаль, багатьох ветеранів, які дивляться зі світлин, вже немає серед живих. Саме завдяки їхньому подвигу ми довгий час не знали, що таке війна. Наш священний обов”язок – пам”ятати про це. Тож вшануємо їхню пам”ять…

Стоп-стрес: головне – не втрачати оптимізму! (поради психолога)

26 Березня 2014 | Район | 19 | 0

У нашій країні відбуваються події, які, при неправильному їх сприйнятті, можуть негативно вплинути на здоровя, як фізичне, так і психологічне. Що робити зараз пересічному українському громадянину для того, щоб бути адекватним і не піддаватися паніці? Говорять, якщо ви не можете змінити події, змініть своє ставлення до них. І поради психологів у цьому вам можуть стати в нагоді.

IMG_4672 Черненко Ирина Владю

Перше правило профілактики будь-якого стресу: щодня, не чекаючи неприємностей, будувати свою «внутрішню погоду», трудитися, орієнтуючись на свої цілі, як кораблі на маяки, невпинно продовжувати рух, робити максимум з того, що можете. Частіше  впадають в паніку і гірше переживають кризові ситуації ті люди, які звикли спиратися на зовнішню допомогу: враховувати оцінку і думка оточуючих, залежати від зовнішніх обставин, поведінки, думок, настрою інших людей, жити «зовнішньою» погодою.

Друге правило профілактики будь-якого стресу: говоріть по справі, не розповсюджуйте чуток і не накопичуйте неперевірену інформацію, вона позбавляє вас сил, відволікає від головного, розсіює увагу. Люди в стані стресу часто збільшують кількість порожніх розмов (чутки, переказування недостовірної інформації і т.д. ) – таким чином, вони замінюють реальну фізичну активність словесною. Порожні розмови і розмови, які не ведуть до дій, є шкідливими для людини.

Третє правило профілактики будь-якого стресу: тренуйте тіло, воно накопичує в собі всі емоції, почуття і стани. У епоху змін голова вкрай завантажена. Розумова діяльність прискорюється. Кожні п’ять хвилин людина отримує нову, непідтверджену інформацію, реагує на неї емоційно, і, не встигаючи що-небудь зробити, тут же отримує нову «дозу» останніх новин. Відбувається емоційне накачування, а після – емоційне перевантаження. Все це залишається в тілі.  Дбайте про тіло так само, як і про душу і дух. Важливо давати тілу посильні фізичні навантаження, які залежать від ваших уподобань, віку та фізичного стану: хтось може займатися в тренажерному залі, інший віддасть перевагу тривалим прогулянкам або заняттям танцями. Тобто, необхідно в розклад свого повсякденного життя включати ті заняття, де ви могли б навантажити своє тіло так само, як і мозок. Тільки тоді утворюється баланс і людина зберігає внутрішню рівновагу. 

Четверте правило профілактики будь-якого стресу: плануйте і починайте! Тримайте свою увагу в «зоні вашого впливу», а не в «зоні ваших проблем». Фокусуйтеся на можливостях, а не на складнощах. Стрес це завжди шок і шанс. Причому, не обидві позиції одночасно, а тільки одна. Людина завжди вибирає. То як же вибрати шанс? Все просто! Починайте робити те, про що ви давно мріяли! Починання дозволять вам зберегти швидкість руху, не впасти в тягуче зависання, втриматися на хвилі і, найголовніше, отримувати задоволення від життя. Дорогу осилить той, хто йде. Важливо йти навіть тоді , коли здається, що дороги немає. Просто тоді все , по чому ви ступаєте, стане вашою дорогою. 

І п’яте правило профілактики будь-якого стресу: творити! Створюйте події, які робитимуть ваших близьких і дорогих людей щасливими. Коли ми тішимо інших – ми знаходимо силу. Криза, як ніщо інше, повертає нас до істинних цінностей: сім’ї, улюблених людей, батьків. Страх – це колосальна енергія, тож користуйтеся нею розумно.  Не звикайте до комфорту, постійно робіть щось нове, вивчайте нове, читайте нове. І обов’язково відшукайте те, заради чого потрібно продовжувати жити, що підніме вас з ліжка в найсумніший ранок вашого життя. Щоранку прокидайтеся з думкою, що все життя ви чекали саме цього дня.

А ще, по можливості, уникайте масової негативної інформації, якою насичені сучасні ЗМІ. Навчіться відрізняти факти від пропаганди і, по-можливості, об’єктивно оцінюйте інформаційні повідомлення. Користуйтеся альтернативними джерелами інформації. Намагайтеся ставитись до проблем з гумором. І, зрештою, закохаєтесь! Позитивні емоції, викликані любов’ю (в тому числі до вашої нинішньої близької людини ) найкращий засіб подолати тимчасові труднощі.

Якщо у вас є психологічні проблеми, пов’язані з гострим переживанням тих подій, які відбуваються в країні, ви можете звернутися за психологічною допомогою до районного центру практичної психології і соціальної роботи відділу освіти Пологівської райдержадміністрації за адресою вул. Жовтнева 70.тел. 2-33-28.

І.Царенко,

методист з психологічної служби, практичний психолог відділу освіти.

Бумеранг (ТВОРЧІСТЬ ЗЕМЛЯКІВ)

14 Березня 2014 | Район | 22 | 1

Перехилившись через гілку плакучої верби, що завмерла в реверансі, віддзеркалюючись у маленькому віконці ставка, небо злегка погойдувалось на білосніжних перинках хмар. Ця ідилія вносила якесь умиротворення в стривожену душу дівчини, що сиділа на березі. Тоня, підперши кулачком підборіддя, розгублено дивилася, як в хитро сплетену павуком пастку потрапила безтурботна муха. Дівчина побачила щось схоже з тією ситуацією, в якій опинилася сама, адже й вона стала жертвою мерзенної інтриги, затіяної найближчою подругою і коханим.

182

Антоніна ще не отямилась від зради й цинізму Ніни й Анатолія, хоч і здала іспити на «відмінно», відчуття горя і неприкаяності все ж тяжіло над нею. Та ось її погляд раптом сфокусувався на хазяїнові павутини, який побачив жертву і тепер поспішав до неї. І тут почуття жалю взяло верх. Тоня рішуче підвелася і кількома влучними ударами прутика визволила полонянку. Муха, задзижчавши, спочатку впала на землю, але швидко оговталась від шоку і злетіла вгору, а павук ще кілька секунд розгублено гойдався на павутинці.

– Так тобі й треба, ненажерливе створіння! – у дівчини полегшало на душі і вона повеселішала. Але які ще свіжі глибокі душевні рани…

До того огидного випадку ніщо не віщувало біди. Тоня закінчила другий курс педінституту, вже з півроку зустрічалася з красенем Толиком з факультету фізичного виховання і ділилася найпотаємнішим з найкращою подругою Ніною. Грім грякнув, звідки й не чекала. Заняття в інституті закінчилися, і дівчина поспішила додому. Але коли пройшла майже півдороги, помітила, що забула пакет, а в ньому ж – реферат, над яким просиділа майже тиждень. «З дурною головою і ногам спокою немає», – розсерджено буркнула сама на себе і повернула назад.

Коли підійшла до аудиторії, то почула тихий сміх і голос Ніни: «Ну, куди ж тепер мені подітися? Визнаю – ти виграв. Ящик пивасика за мною!». У відповідь розсміявся її Толик і нескромно пожартував: «Та я б і від твоєї «натури» не відмовився». Ніна безсоромно продовжувала: «Пишайся собою, друже, таку красуню звабив! Солодка Тонечка, так?» У Тоні спітніли навіть долоньки. Здалося, що світ разом з нею полетів шкереберть: «Вони на мене сперечалися! І хто – краща подруга і коханий!» Дівчина відчула, як обличчя спалахнуло і з’явилося божевільне бажання розтерзати на шматки сперечальників. Двері різко відчинилися й Антоніна фурією влетіла в аудиторію.

– Що ж так дешево ви мене оцінили, га, «друзі»? Негідники ви і одне одного варті! Я вам бажаю відчути на собі це ж саме!

Забувши, чому поверталась, з гіркими слізьми в очах Тоня побігла геть. Отямилася вдома аж через два дні й про все розповіла мамі, проплакавши в неї на колінах.

– Дівчинко моя, донечко, це дуже боляче… З часом душевний біль почне відступати, але потрібно вчитися тримати удар. Життя на цьому не закінчується, життя – це, свого роду, екзамен, і його, цей іспит, потрібно здати. За підлість кривдникам твоїм доведеться заплатити, бумеранг запущений, і він повернеться.

– Коли, мамо?

– Тонечко, це лише питання часу, повір мені. Якщо хочеш, я піду з тобою, заберемо документи з інституту?

– Так мамо, сходимо, заберемо.

Катерина Сергіївна ніжно водила долонею по світло-русявому волоссю дочки і Тоні стало так спокійно поруч з рідною людиною. Раптом вона стрепенулась: «Ні, мамо, я не буду нікуди йти з інституту. Я триматиму удар! Я закінчу інститут з відзнакою, ось побачиш!».

Минав час. Як важко було бачити Тоні в інститутських коридорах Анатолія та Ніну – лише їй відомо. Та мужньо трималася, жодного разу не заговорила, навіть не поглянула в їхній бік. Мов не чула, коли Ніна, а через деякий час і Анатолій, запропонували помиритися.

І ось у її руках – червоний диплом. Однокурсники робили все для того, щоб залишитись у місті, а вона, не вагаючись, поїхала за розподілом у невелике, але дуже мальовниче село. Закохалась в його краєвиди з першого погляду, а з часом – у привітних людей, свою школу, і в нього, свого Андрійка, – такого доброго, ніжного…

Через кілька років Тоня та Андрій вже вели до дитсадочка маленьку донечку – їхню найбільшу радість і втіху. Тоня раніше вийшла з декретної відпустки на роботу, бо не було ким її замінити – не дуже випускники педвузів поспішали в село. А їй подобалось вчителювати саме тут. Невдовзі й завучем стала. Як молодого керівника її направили на кілька днів на курси, в обласний центр. Хвилювалася, як то буде Андрій з донечкою сам вдома, та він заспокоїв і запевнив, що все в них буде гаразд.

Прибувши у місто, захотіла пройтися своїми студентськими стежками, побачити рідний інститут. Пригадувала роки навчання, і в пам’яті спливали лише приємні епізоди, яких, на щастя, було немало. Аж раптом наче голками кольнуло тіло, зробилось якось незатишно, навіть лячно. «Що це зі мною?», – стривожено подумала й мимоволі озирнулася довкола. Неподалік побачила незнайому жінку, яка дивилася на неї повними ненависті очима. «Чому вона так дивиться, схоже, сплутала мене з кимось», –знову подумала. Але незнайомка вже швидко крокувала в її бік і, наблизившись, майже закричала: «Ну що, Тонько, задоволена? Збулося твоє прокляття, ніколи тобі цього не пробачу!». «Та що ви? – почала було Тоня і несподівано аж здригнулась: «Ніна? Невже це ти? Ти якось змінилась, постаріла чи що? Але чому ти так ображаєшся на мене?»

– А чи не ти колись побажала, щоб ми з Толиком пережили те ж саме, що й ти на другому курсі? Що, забула? От і мене хлопець зрадив, покинув вагітною, тож змушена була позбутися дитини, а тепер!.. У Толика теж життя не склалося, вже вдруге розлучився. Хто в цьому винен, як не ти?», – здавалося, вона от-от кинеться на колишню однокурсницю з кулаками.

У пам’яті Тоні миттю промайнули ті прикрі сторінки її студентського життя, ніби знову почула Нінині слова: «Ти виграв, Толику, ящик пивасика за мною» та ще Толиків безсоромний сміх… На мить навіть серце защеміло, та швидко взяла себе в руки і спокійно, наскільки це було можливо, відповіла: «Я не бажала вам зла. То до вас ваше ж зло й повернулося. Пробач і прощавай».

Вона пішла на інший бік вулиці, залишивши позаду розгнівану й спантеличену Ніну. «Як там мама сказала тоді: «Бумеранг запущено, але він повернеться». Той бумеранг, виходить,  справді повернувся, хоч я й пробачила давно своїх кривдників», – ніби виправдовуючись перед кимсь прошепотіла сама до себе Тоня і тихенько попросила: «Господи, пробач і ти їм»…

В.Саянська.